тобі покажу гроші, підожди! – промовив понуро Ґудзик, держачи хустку коло носа. – Ти в мене ще побачиш, як людей убивати…
Він устав і пішов до діжки з водою. Постоявши трохи біля неї, він мовчки вмивсь і тихо вернувся до купи. Ніс йому розпух, почервонів і блищав, як намазаний салом, під лівим оком світив синяк.
– Пускайте машину! – повернувся він до машиніста, що балакав з Андроном. – А ви йдіть по місцях!.. – кинув він до робітників, не дивлячись на них.
Але ніхто й не рухнувся, тільки Карпо знов шарпнувся до нього і щось закричав, але його знов спинили. Ґудзик подивився спідлоба на всіх і знов, одвертаючись, тихіше промовив:
– Ідіть же до роботи… нема чого…
– Зробіть виплату! – гукнув хтось із валки.
– Яку виплату? – ніби не розуміючи, подивився Ґудзик у той бік, де зачувся голос.
– Не знаєте? – тихо й серйозно обізвався Андрон, що підійшов ближче.
– Не знаю.
– Ну, то можна вам сказати. Давайте нам зараз ті гроші, що ми заробили у вас. О!.. Давайте зараз… Ось так виймайте з кишені та й давайте…
Ґудзик мовчки подивився на нього злим і похмурим поглядом.
– Чого дивитесь так, наче поцілувати мене хочете? Хочете, щоб пішла машина, – робіть виплату… Хочете, щоб стояла… то не давайте…
– Та нема в мене зараз грошей…
– А ви пошукайте…
– Та бреше він! У кишені… – закричав Карпо, але Андрон озирнувся до нього, зробив рукою, щоб мовчав, і знов повернувся до Ґудзика.
– Немає, кажете?
– Нема… в суботу…
– Ну, то прощавайте… Гайда додому!.. Пошукайте краще!
Ґудзик тільки стиснув плечима й пильно подивився на похмурі, рішучі лиця робітників, що почали вже рухатись і відходити.
– Почекайте! – бовкнув він.
Андрон зараз же зупинився.
– Я даю тепер половину, а в суботу…
– Слухайте, пане окономе, – перебив його сердито Андрон, – коли хочете говорити, то говоріть діло, а не крутіть! Не думайте, що ми такі вже дурні, як ви собі справді гадаєте. Що морочить голову? Нема у вас грошей? А давайте на щó, що зараз знайду у вас в два рази стільки, скільки нам треба? Що ж ви думаєте, що ми не знаємо, які ви гроші даєте нам на проценти? Наші ж, наші! Ті самі гроші, що ми заробляємо у вас. Годі!.. Тепер інший час настає! Думаєте, що й довіку мужик дурний буде? Чекайте трохи!.. Он у Полтавській губернії задали вам перцю, буде й на всіх вас… Іроди! Мироїди! Ще дурить голову!
Невеличкі запорошені очі Андрона гнівно засвітилися, і голос мов подужчав і задзвенів.
– Ей, Андроне, гляди! За такі слова знаєш що буває? – з погрозою буркнув Ґудзик, але Андрона наче ще більше підогріло це.
– Щó буде? Щó? У тюрму посадять? Військо покличеш? Чорт вас бери! Кличте, бийте!.. Пропадаємо все одно з панської ласки. Гроші
