хутко нахилилась, старанно засуваючи граблі під машину.
– Ага!.. Ґудзя йдуть… Ось вони тобі зараз скажуть солодке слово… Стерво!
І, похмуривши лице, Карпо одійшов до соломотряса.
– Знов із Карпом? – пропустивши з суворим поглядом повз себе Карпа й зупиняючись біля Хими, промовив Ґудзик.
– О! «З Карпом»! Він мені потрібний!.. То він граблі мені набив, бо все чогось спадають… «З Карпом»!
І ображена Хима енергійно засунула граблі під машину.
– Що ж він тобі тут говорив таке, що ти так руками плескала?
– «Що говорив»… Говорив, що… А ви нащо усім розказуєте, що подарували мені хустку?.. Усі парубки вже знають… Гарно як!
– Хто розказував? – здивувався Ґудзик.
– Хм… ще ніби й не знають!
– Та йди к чорту! Що я – дурний розказувать?
– Ну да… А Карпо казав, що ви казали Сидору…
– Бреше! То він випитать у тебе хотів… А ти й перелякалась свого коханого та й плетеш чортзна-що…
– Еге, «коханого»! Так… потрібний він мені… Пхи!..
– Брешеш!
– О! «Брешеш»!..
– Авжеж, брешеш, бо Мошко сам тебе бачив із ним за старим млином…
– І-і-і! – сплеснула руками Хима і широко розплющеними очима подивилась на Ґудзика. Але той подивився їй у вічі, плюнув і одійшов. Хима з погордою подивилась йому вслід, хитнула головою і знов нахилилась під машину.
– Ні, цей Карпо щось таки затіває, – подумав Ґудзик, ідучи повагом до свого доглядного пункту. – Тут щось… Хм… Нехай, нехай… Он навіть і цей щось коверзує… Ач… прокляті мурляки!
– Чого ж рота роззявив? Поганяй! – накинувсь він на хлопчика в картузі по самі вуха, що стирчали, як у миші, й білих штанцях на одній шлейці.
– Та валок одчепи, мацапуро!.. Повилазило?
Хлопчик злякано сьорбнув носом, спинив конячинку, що вів за недоуздок, і став возитись біля каната.
– У-у, кукли! – муркнув із невимовною злістю Ґудзик і, одійшовши трохи, став дивитися на шлях. Біля самого села по дорозі ворушилось щось чорне. Через хвилину воно було вже більше, через дві – ще більше, видко, що наближалося дуже хутко.
– Ніби верхи, ніби пішки… – дивувався Ґудзик, приставивши руку до козирка з ремінцем. – Біжить швидко… А-а-а. Пан Ян на велосипеді!
І Ґудзик з досадою згадав, що він на сьогодні обіцяв пану Яну послать до двору гарненьку дівчину від машини. Не послать не можна, тим паче тепер, коли він гадає відходить і поживиться на шлюб у старого Скшембжховського; послать же нема кого, бо тепер, мабуть, ні одна не піде. І дивлячись, як чорне все збільшувалось, він хутко став перебирати в думці всіх дівчат, що були біля машини.
– Ага!.. Хима!.. Послухаєм, що тепер Карпо заспіває… Хм…
І навіть дуже задоволений, він став нетерпляче чекати Скшембжховського. Через хвилину вже можна було бачити гарненьке біленьке личко пана Яна з блакитними, невинними, великими очима й свіжими, пухкими
