дядьків та довгі вила. Робота кипить.
А машина гуде й наче аж ревне радісно, як попаде зразу добрий шматок. У таких випадках машиніст Арсентій Трохимович звичайно сердиться й щось кричить до барабанщиків; але ті ніби недочувають. І цілісінький день годують і підбирають з-під неї. Віз під’їжджає за возом, гарба за гарбою. Вже позвозили з Розкопаного яру, вже почали з Чортової пасіки, а звірюка все реве й голодно клаца своїми колесами, пасами, соломотрясами.
А сонце пече. Піт уже не витирають, і він вільними шляхами розходиться по запорошених обличчях, вибираючи, де менше пороху.
Молодий економ пан Ґудзінський, або, як звуть його селяни, Ґудзик, ходить злий і темний, як хмара. Він то підійде до паровика, ніби байдуже подивиться на дорогу, що йде до села, то знов вертається назад злий і похмурий. На ньому черкасиновий, стальової масті піджачок, високі ковнірчики з червоною краваткою і риженькі штанці в чоботи. На голові ярусний, синій картуз із ремінцем, на руці довгий, зложений удвоє нагай.
Всі люди коло машини непримітно, але пильно слідкують за ним. Всі бачать, як гостреньке засмалене личко його щоразу робиться гостріше, губи тоншають і вся невеличка постать іще більше зменшується. Він це знає, і це піднімає у нього тупу, глуху ненависть до них. Він знає, що їм усім до одного відомо, кого він виглядає так пильно й чого так виглядає. Він знає, що їм навіть відомо, коли він буде вінчатись з Гликерею Парменівною; відомо, скільки дає йому батько її, монопольщик, викупного за надзвичайно великі зуби, за косі очі, за 28 літ своєї дочки-«модиски». Відомо їм і те, що він кожного дня приймає її біля машини, привча до хазяйства (бо вона була в городі «модискою»); відомо, що він із великою охотою замість цього запхнув би її в піч паровика, якби дала вперед гроші; відомо, що він ненавидить її так, як ненавидить зараз усіх біля машини.
А по дорозі, що йде до села, ані лялечки. Ґудзик удає з себе байдужого, повертається і злісно накидається на першого, хто трапиться під руку. Лається гостро, єхидно, з ненавистю.
– Ах, яка з неї робота! – з погордою тикає він нагаєм під машину. – То по-твойому робота? То робота, питаю, кукло ти американська?!
– Як граблі короткі… – почина дівчина і змовкає; пан Ґудзик зараз же вихоплює в неї граблі, засовує далеко під машину й вигортає купу полови.
– Кукла! – шипить він, кидаючи на неї граблищем.
Дівчина винувато ухиляється й ловить граблі.
– Тобі до машини ставати! Дітей няньчить у жидів, жидівська помийнице ти… Ач, яка красуля!.. Куди-и ж сунеш, герге-е-по! – знов хапа він граблі й поверта в другий бік.
Дівчина покірно посувається за граблями.
– Кукла єгипетська! – злісно кида він і одходить.
На-а-а моди-и-сці сарахва-н…
Біля неї Ґудзик-пан… –
чується десь за соломотрясом, і на всіх лицях з’являється весела усмішка.
– Добре, добре! – думає Ґудзик,
