Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змішався, не чекавши цього, але злість зараз же ще дужче закипіла і здавила йому груди.
– Авжеж! Поганому виду не буває стиду!
– Увва! Ти хороший!.. Знаємо!
– Що ж ти знаєш?
– Нічого… Знаємо…
– Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! – злісно штовхнув він її ногою і повернувся йти.
– Ну, ти! Халамидро!.. Чого б’єшся? – скрикнула Хима. – Бо зараз скажу панові, як ти підмовляєш…
Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її ногою.
– Па-а-ане! – жалібно закричала Хима, одсовуючись від його. – Халамидро!
– Ой, Химко, гляди! – ледве здержуючись, проскрипів зубами Карпо, ненависно дивлячись на неї. – Бо і твоєму панові буде, й тобі перепаде…
– А чого б’єшся?.. Я тебе зачіпала?
– Ти чого чіпляєшся до дівки? – вмить почувся за ним голос Ґудзика. – Іди на місце!
– Я не подивлюся ні на твого батька, ні на паршивого Ґудзика, а так дам, що знатимеш! – не зважаючи на Ґудзика й не повертаючись, промовив Карпо. – Я тобі покажу, який я халамидро, ляцька помийнице.
– Карпе, ступай до соломотряса! – і між Химою й Карпом з’явилась постать Ґудзика. Всі покинули роботу і, то посхилявшись, то виступивши з-за машини, пильно дивились на них. Тільки машина ревла й торохкотіла порожнім барабаном.
Карпо мовчки подивився на Ґудзика й, повертаючись іти, кинув до Хими:
– Я тобі покажу, паскудо, підожди!
– Сам ти паскуда… Халамидро!
Карпо вмить скажено сіпнувся й кинувся до Хими.
– Па-ане! – заверещала та перелякано і, як опечена, зірвалася з місця.
– Карпе! – погрозливо крикнув Ґудзик, перепиняючи йому дорогу. – Не смій її бити!
– А тобі яке діло? – раптом спиняючись, люто повернувся до нього Карпо. – Ти якого біса лізеш? Тобі яке діло? Га?
– Я тут хазяїн!
– Плювать я на тебе хотів!
– Я тебе плюну!
– Ти? – змірив його з погордою з ніг до голови Карпо і зареготався. – Ану, попробуй!
– Попробуєш!
– Ануж-ну, попробуй! – насуваючись на нього, підставляв йому бік Карпо. – Ну, бий же, бий!..
– Забирайся до чорта, мурло! Чого лізеш?..
– Та чого ти дивишся на нього, Карпе? – почулось десь із купи робітників, що почали збігатись звідусюди. – Бий його, мироїда проклятого!.. Гроші хай дає… Бий його!..
Ґудзик зблід і, як, буває, маленький завзятий цуцик, що попав на чужу вулицю, між чужих псів, озирнувся на всі боки. І побачив: у той саме час, манірно підтримуючи поділ ситцевої, білої сукні, жахливо, мов по багнюці, ступаючи по розкиданій полові, з-за паровика наближалась «модиска».
– Гу-у-у! гу-у-у! го-о-о! тю-у-у! тю-у! Моди-с-с-ка! мо-ди-и-с-с-ка! – умить заревли, зашипіли, засичали в валці. – Тю-у-у! тю! Учга-а! тю!
Модиска
