повертався я від ями, де прикопують на зиму яблука. Аж він тут як тут. Ячить й кружляє над подвір’ям. Я ж тільки лаюся. І раптом постріл. Яструб ще раз змахує крилами й падає додолу.
Хто стріляв?
Моя дружина.
– Більше не крастиме у мене квочок, – каже й прибиває птаха на дверях стодоли.
Приходить фактор[8], випаковує свої манатки, голосно вайкаючи. Єврей тільки зітхає щоразу: «Строга пані!» – і цілує її лікоть.
Або ж їду до міста. Йде пані старостиха[9] в блакитній сукні з білими мушками. Мода є мода. Куплю і я таку саму. Моя Миколая червоніє.
Якось вибираюся в Броди, приводжу оксамиту всіх барв, шовки, хутра – та які хутра! Серце її мало не вискочить із грудей, скажу я вам. Але ж одяглася вона – очей не відірвати!
Була в неї кацабайка[10], зелена, справді, соковито-зелена, оторочена сибірською сірою білкою – російська цариця не мала кращої – а білка завширшки з долоню. І вся кацабайка підбита срібно-сивим хутром, така м’якенька.
Бувало, лежала вона собі довгими вечорами на канапі, заклавши руки під голову, а я читав їй уголос. Полум’я потріскує, самовар співає, цвіркун цвіркоче, шашиль шарудить, миша спокійно гризе щось у кутку, бо білий кіт лежить собі на припічку й пряде пісеньку.
Читаю їй романи. У Коломиї, знаєте, є випозичальня, та й у сусідів – у того чи іншого – знайдеться якась книжка.
Вона лежить із заплющеними очима, а я у – фотелі, і лиш поглинаємо книжки. Довго не можемо заснути. Сперечаємося, чи дістанеться героїня героєві, чи ні. Часом трапляються мелодраматичні історії, і тоді моя Миколая аж паленіє від люті, до самих кінчиків вух. Вона підводиться з подушки, підпирається рукою і каже мені так, наче це я той роман написав: «Вона не має права так робити, чуєш?» – а сама мало не плаче.
Жінки у цих романах, знаєте, завжди страшенно шляхетні, коли коханий у небезпеці, вони тут як тут, щоб жертвувати собою. Подумайте лишень! Чорти б їх ухопили! Якось була, щоправда, така сцена, де жінка відступається від чоловіка, щоб урятувати дитину. Дурна історія, скажу я вам. «Сила материнської любові», так вона, здається називається. Дурна історія, але Миколая аж тремтіла з хвилювання і довго про ніяку іншу книжку й чути не хотіла.
Часто буває стрибає вона з ліжка, жбурляє мені книжку просто в обличчя і показує язика. І ми гасаємо одне з одним, як діти. Я ховаюся за дверима й лякаю її.
Або ж вона починає розігрувати зі мною щойно прочитану історію. Йде до своєї кімнати. «Коли повернуся, то будеш моїм рабом». Потім перевдягається султаншею, одним шалем обвиває стегна, а другим – голову у формі чалми. Мій черкеський кинджал – за пасок, уся оповита білим серпанком – і виходить до мене. Жінка! Де там… Богиня!
А коли вона спала, я міг годинами дивитися на неї, прислухатися до її дихання. Часом вона зітхала уві сні, і мені ставало так боляче, ніби я завдавав їй якоїсь муки, і страх охоплював мене, що вона, може,
Кожний великий власник маєтку мав свого єврейського агента, родинного єврея, якого називали фактором.
Староста – королівський службовець, який урядував у повітові. Посада відповідала посаді австрійського крайсгауптмана.
Гуцульський жіночий верхній одяг.
