провів ніч із танком! Тож розповідай.
– Але мені немає чого розповідати.
– А твій нічний дзвінок, коли ти верз усілякі дурниці, що це було?
Артур поглянув на компаньйона.
– Послухай, учора ввечері я з’їв якусь бридоту, тому огидно почувався вночі. Я дуже мало спав. Будь ласка, я зараз не в гуморі, дозволь пройти, я справді спізнююся.
Пол відступив, але поплескав Артура по плечу, коли той проминав його.
– Я ж твій друг, хіба ні?
Артур озирнувся, тож Пол додав:
– Ти розповів би мені, якби опинився в халепі?
– Ти що, не з тієї ноги встав? Я просто погано спав сьогодні, ось і все. Не треба робити з мухи слона.
– Добре, добре. Зустріч о першій годині, вони на нас чекатимуть на горішньому поверсі готелю «Хаятт Ембаркадеро». Якщо хочеш, поїдемо разом, я потім повернуся до офісу.
– Ні, я візьму свою машину, бо потім маю зустріч.
– Як забажаєш!
Артур зайшов до кабінету, поставив сумку й сів. Викликав свою асистентку, замовив кави, повернув крісло, розташувавшись обличчям до краєвиду, відхилився назад і замислився.
За кілька секунд Морін постукала у двері, тримаючи в одній руці папку «На підпис», а в іншій – кухлик і пончик, що балансував на краю блюдечка. Вона поставила гарячущий напій на край столу.
– Я додала вам молока. Гадаю, це ваша перша кава за сьогоднішній ранок.
– Дякую. Морін, а що в мене з пикою?
– Вона промовляє: «Я ще не випив ранкової кави».
– Я ще не випив ранкової кави!
– Для вас є повідомлення, але снідайте спокійно, там нічого термінового. Лишаю вам листи на підпис. У вас усе гаразд?
– Так, усе гаразд, просто я дуже стомлений.
Саме цієї миті в кабінеті матеріалізувалася Лорен, ледь-ледь оминувши край столу. Вона швидко зникла з поля зору Артура, впавши на килим. Чоловік ураз підскочив.
– Ви не забилися?
– Ні, ні, все гаразд, – відказала Лорен.
– Чому б це я мала забитися? – запитала Морін.
– Ні, не ви, – заперечив Артур.
Морін скинула поглядом кімнату.
– Нас тут небагато.
– Просто думки вголос.
– Ви подумали вголос, що я забилася?
– Та ні, я подумав про іншу людину, але висловився вголос, з вами таке не траплялося?
Лорен, що сиділа на краю столу, закинувши ногу на ногу, вирішила перебити Артура:
– Зовсім не обов’язково порівнювати мене із жахіттям!
– Але я не називав вас жахіттям.
– Цього ще бракувало! Тоді вам доведеться шукати інші жахіття, які готуватимуть для вас каву, – відрізала Морін.
– Морін, я звертаюся не до вас!
– У кабінеті привид чи мене раптом вразила часткова сліпота і я чогось не помічаю?
– Вибачте, Морін, це кумедно, я сам кумедний. Я виснажений, базікаю
