задротом – там такими нікого не здивуєш. Та найбільше Ян дякував за свій вік. Ті, кому виповнювалося за двадцять, не надто переймалися булінґом інших, адже самі глибоко потопають в нереалізації. Або просто спивалися. Ще студентом фізико-математичного факультету, хлопець відчув, що нарешті живе, а не просто існує. До сьогоднішнього вечора.
– Так, буде лекція, – не зважав на гостру репліку однокласника Ян, – бо відсутність електрики аж ніяк не може вплинути на наручні годинники, які також зупинились, – він тільки зараз глянув на свій годинник й зауважив, що той досі стояв. – А тим паче машини, які взагалі на механіці працюють. Вам що, ніколи в місті світла не вимикали? Невже після цього ви бачили такий армагеддон на вулицях? Ні, річ тут не тільки в електриці.
– Не дурний, знаю, – погодився Остап, – але що ж тоді могло дати такий масштабний ефект?
– Не знаю, – знизав плечима товстун. – Вимкнення електрики могло бути не причиною, а наслідком. Високе магнітне поле може зупинити годинники. По суті точковий магнітний імпульс здатен навіть вирубати телефони, але на це потрібна надзвичайно велика кількість потужної енергії. Уявіть скільки, якщо вимкнулось велике місто.
– Але, я так здогадуюсь, на авто воно не вплине?
– Якщо це був якийсь потужний сплеск енергії, то він міг вивести з ладу електроніку в машинах, але знову ж таки це повинен бути надзвичайно потужний сплеск. Натомість в авто є гальма. Це щось масштабніше та незрозуміліше.
– І що б могло спричинити такий енергетичний вибух?
– Не маю жодного уявлення.
– Опа, – хіхікнув Віталій зі свого ліжка, – лекційні матеріали закінчилися?
– Це може бути якийсь вибух на виробництві.
– Виробництві чого? – втрутилась Марта, захоплена розмовою. На мить вона забулась і навіть відклала телефон із набраним, але ще не відісланим повідомленням до батьків. – Це що, якась ядерна лабораторія?
– Ні. Я не знаю, над чим можна працювати, щоб стався такий енергетичний вибух, проте що б то не було, воно має бути в межах цього міста.
– А як щодо дальньої зброї, яку могли запустити у Фес?
– Не знаю, можливо, хоч і малоймовірно.
– Стривайте, – пригадала дівчина, – чому тоді моя камера працювала?
– Тобто? – не розумів Ян.
– Я ж тоді усе фотографувала, але телефони були вимкнені. І годинники також.
– Вимкнулись, – підтвердив Ян, – але, мабуть, ненадовго. Їх могло щось погасити на кілька секунд. Телефон самовільно після цього не запуститься, як і годинник, а от камеру ти ввімкнула самотужки, і все було гаразд. Якби ми спробували увімкнути телефони ще тоді, впевнений, вони б теж запрацювали.
– А на людей воно може вплинути? – Остап зважував кожне слово, щоб не наговорити дурні.
– Ти про що?
– Що, як ми через це й отримали той провал у пам’яті?
– І
