style="font-size:15px;"> – Тебе абсолютно не хвилюють жертви цього теракту?!
Віталій Сипко здивовано розвів руками, силкуючись уникнути суворого погляду друга.
– Звісно, хвилюють, але що я можу зробити? Зануритись у подушку та плакати? Думаю, усім вам батьки телефонували мільйон разів, як і мої, – кожен стиха кивнув та згадав свою ранкову півгодинну розмову телефоном. – Нам головне вибратись із цього міста і не потрапляти більше в руки поліції. Далі вже якось та й буде.
Тихий, але досі хриплий кашель розітнув повітря. Остап витер рот серветкою, оглянув дах хостелу: ніхто, крім українців, так і не вийшов зі свого номера.
Марта закінчила паралельно длубатись в записнику та телефоні, після чого підвела очі на хлопців.
– Готово.
– Що? – здивувались водночас троє.
– Стаття. Довго мучилась над текстом, щоб вийшло правдиво, і, здається, закінчила.
– Яка стаття?
– Господи, про вчорашнє, звісно ж. Гадаєш, даремно вночі вилазку робили?
– Не вважаю це хорошою ідеєю, – проскиглив Остап. Складалося враження, наче новоспечена парочка навмисно робила усе йому наперекір.
– Ти і нашу нічну вилазку не вважав хорошою ідеєю, але ж все закінчилось добре. І до того ж, що тут такого? Це звичайна стаття, яких маса у мережі.
– І які поступово вилучають, – голос Яна лунав ніби з того світу.
– Ти про що?
– Ось. – Він на мить замовк, відшукуючи в телефоні попередню статтю, – ролики з YouTube масово вилучаються, а деякі посилання на пости в соцмережах з новин переводять на порожні сторінки.
– Невже всі? – Віталій відклав тарілку подалі й стурбовано схилився над Яновим телефоном.
– Ні, не всі. Лише деякі, але думаю, що це лише питання часу.
– Я такої ж думки, – погодився з ним Остап, – це те, про що я вам говорив. Не дуже бажане розголошення деталей.
– Але я хотіла подати статтю в журнали, не в соцмережі.
– Під своїм іменем?
– Звичайно! – обурилась дівчина від однієї лише думки, що стаття може опублікуватися під чужим ім’ям, і слава дістанеться комусь іншому.
– Ти взагалі знаєш, які тут закони щодо розповсюдження інформації та фото? Ні, от і я також не знаю. До того ж поліція не просто так забрала в тебе SD-картку, вони противитимуться будь-яким публікаціям. А твоє прізвище є в аеропортовій анкеті та анкеті нашого хостелу, тут також є копія твого паспорта. Думаєш, важко буде тебе знайти, якщо дізнаються про деталі статті?
– Та ти клятий параноїк!
Дівчина перезирнулась із хлопцями у пошуках підтримки, однак зустріла лише неоднозначні рухи плечима.
– Можливо, однак пригод мені вже вистачило.
Ян Тибольцев запустив пальці в кучері й важко видихнув. Ні ніч, ні ранок не обіцяли їм спокійного продовження дня.
Що ж далі?
– Його правда.
– О
