кілька днів Карлос повернувся з доброю новиною: той тип віддав перевагу морфіну й сказав, що напевно порадить його своїм друзям. Шон відповів, що решта ампул йому потрібні, бо через сильні болі не може дозволити собі розкіш лишитися без дози.
– А ти можеш десь роздобути ще? – поцікавився Карлос.
– Так, в одному шпиталі в Техасі.
– Ну а скільки?
– Десь сорок чи п’ятдесят ампул.
– А можеш привезти двісті?
Шон розсміявся. Це була нечувана кількість. По-перше, ампули неможливо буде переправити контрабандою через кордон, а по-друге, де ж вони дістануть гроші, щоб стільки їх придбати?
– Ти дістань, а я заплачу. А митниками не переймайся, я беру на себе їхній підкуп.
Шон здивувався впевненості мого вісімнадцятилітнього брата. Він не знав ще ні про його підприємницькі таланти, ні про його успішний шиншиловий бізнес. Карлос відчув у морфіні можливість колосального фінансового прориву й був сповнений рішучості отримати максимальний результат.
Він розшукав свого друга Дієго Пернíю на прізвисько Лютий Бобер, аби той допоміг у новій справі. Це був високий, стрижений наголо тип, який колись нетривалий час торгував марихуаною. Його називали Лютим Бобром через випнуті зуби й схильність розв’язувати суперечки за допомогою бейс больного битка. Вони з Карлосом дружили з дитинства. Якось їхня сварка дійшла до бійки, і Карлос нокаутував його. Наступного дня Лютий Бобер з’явився з битком узяти реванш, та Карлос вийшов до нього теж із битком. Вони подивилися один на одного й розреготалися. Більше вони не чубилися й протягом багатьох років прикривали один одного в бійках, аж доки Карлоса втопили, а Лютого Бобра схопив Суріта, і він отримав п’ятнадцять років в’язниці.
Вони зустрілися втрьох. Домовилися, що Шон поїде до шпиталів у Далласі й Ларедо й спробує роздобути ампули з морфіном. Його супроводжуватиме Лютий Бобер, щоб підкупити митників, а також наглядати за вантажем. Шон вирішив за певніше перетнути кордон поблизу Акуні, незважаючи на те що треба було зробити великий гак.
Карлос вручив йому три тисячі доларів. Шон із подивом їх узяв. Вони були знайомі допіру кілька тижнів, а Карлос уже довіряв йому свої гроші. «Їх можуть у мене вкрасти», – пожартував Шон. «Ну, тоді ти прогориш назавжди», – відповів йому брат.
Придбати морфін виявилось нелегко. Службовець далласького шпиталю боявся, що його накриють, якщо вкраде забагато ампул. Він міг дати лише сорок. Шон і Лютий Бобер поїхали до Ларедо. Пішли до військового шпиталю. Шон показав свої рецепти, й аптекарка видала йому дозволені дози. Потім він напряму спитав, чи може вона дістати ще.
– А в чому справа? – поцікавилася жінка, суворо дивлячися на нього.
– Я мешкаю в Мехіко й не хотів би певний час приїжджати знову, – відповів Шон.
– Скільки вам треба?
– Двісті, – впевнено відповів Шаленець.
