style="font-size:15px;"> Хайбо засміявся.
– Чого смієшся? – спитав я.
Хайбо й далі сміявся. Мені захотілося його стукнути.
– Ви жартуєте, чи не так? – спитав ветеринар.
– Ні, не жартуємо, – запевнив я серйозно, та Хайбо засміявся ще дужче. Роздратований, ветеринар повернувся, щоб подзвонити. Я ступив два кроки й став перед ним, не даючи пройти.
– Що таке? – спитав він зневажливо.
– Я ж сказав, що їх немає.
Ветеринар глянув на мене й спробував обійти. Я поліз на нього.
– Спробуй подзвонити, я тобі пику розіб’ю.
Чоловік розгублено подивився на мене.
– Чому?
– Спробуй щось зробити цьому собаці, і я тобі писок розквашу.
Качур узяв мене за плечі.
– Заспокойся, П’ятірко.
Я висмикнувся й ступив крок до ветеринара.
– Не здумай дзвонити.
– Прієто покликали мене виконати роботу, і я її зроблю.
Качур потяг мене назад.
– Облиш його, козел.
Чоловік цим скористався й натиснув на дзвінок.
– Я тебе попереджав, – сказав я йому. У мені почала наростати лють, якої раніше я ніколи не відчував. Якийсь тунель перед очима почав затуляти мені те, що відбувалося довкола. Я зосередився на цьому чоловікові, ніби не існувало нічого більше, крім нього.
Чоловік глузливо посміхнувся і знов подзвонив. Фернандо вийшов з будинку й попрямував відчиняти. Тунель стисся на підборідді ветеринара і я зацідив йому хук справа. Качур перешкодив, і удар ледве задів його.
Я кинувся на нього, але Качур з Хайбо обхопили мене, щоб завадити. Ніби здалеку, як глухий шум, я чув крики Качура, що намагався стримати мене, гавкіт Ікла. Усе моє тіло націлилося, щоб ударити того типа. Я видерся й знов налетів на нього. Ветеринар здійняв свою валізку, аби прикритися. Я заліпив кілька ударів і вибив її з рук. Чоловік побіг до рогу й укрився за електричним стовпом. Фернандо ухопив мене за шию, Качур з Хайбо тримали за пояс.
Тунель. Щоразу темніший, щоразу вужчий. Я спробував звільнитися від Фернандо, завдаючи удари головою назад. Та з кожною спробою Фернандо здушував мене ще більше. З будинку вийшли пан Прієто й Луїс. Уп’ятьох вони намагалися стримати мене.
Я випручувався. Пан Прієто крикнув:
– Ану втихомирся.
От кого я мав відгамселити, так це всіх Прієто, а не переляканого чоловічка, що просто збирався виконати замовлення.
– Ви не вб’єте Ікла, – закричав я.
Фернандо з Луїсом насіли на мене, щоб повалити на землю, а Качур і Хайбо тримали за руки. Пан Прієто відчинив вхід і махнув ветеринарові, аби той поквапився увійти. Чоловік підібрав валізку і вбіг. Як тільки він опинився в безпеці, пан Прієто замкнув хвіртку на ключ.
Кого я хотів урятувати? Ікла чи самого себе? Що мене зірвало з петель? Це мене чавив тягар стількох примар: зародок, що похитувався в слоїку, один брат – утоплений в цистерні, другий – задушений в утробі, батьки летять у прірву, бабуся тихо
