за те, що той зґвалтував єдинокровну сестру Тамар. Через цей злочин і проблеми успадкування Авесалом увіходить у конфлікт із батьком і збройно повстає проти нього. Цареві боляче воювати проти свого сина. Між арміями не вщухають бої. Військо царя Давида здобуває перевагу. Авесалом опиняється в оточенні й намагається втекти верхи на мулі, та під час скачки його пишне волосся заплутується у вітті дерева, і він повисає. Йоав, воєначальник військ царя, натрапляє на нього й наказує негайно його вбити. Дізнавшись про це, цар впадає в глибокий розпач. Він не може стерпіти горя від утрати сина. Йоав докоряє йому. Авесалом був нещадним і лютим ворогом, а зараз не час для побивань, адже треба відновити владу й завоювати пошану своїх підданих. Засмучений, але сповнений рішучості цар Давид вирішує повернутися до правління.
Я розказав історію групі. Ніхто не знав цього уривка з Біблії, крім, звичайно, Умберто. Я нервувався, виступаючи перед ними. Можливо, через боязнь говорити привселюдно, а можливо, тому що я був наймолодшим у групі. Мені мало виповнитися чотирнадцять років, а більшості було вже за двадцять. Умберто було близько двадцяти чотирьох.
Як і передбачив Карлос, добрі хлопчики збентежилися. Засипали мене питаннями. З якою метою я вибрав цю історію. А як до неї поставився б Христос? Чому цареві Давиду так боліла смерть сина, який оголосив йому війну? Я не знав, що їм відповісти. Сказав, що історія сподобалась мені і що захотів поділитися з ними, але не знаю більш нічого з цього приводу. «Найважливіше, – запевнив я, – аби кожен зробив власні висновки».
Під час перерви, поки я наливав собі напій в одноразовий стаканчик, до мене підійшов Умберто. «Вітаю, – сказав він, – годі було вибрати кращий фрагмент із Біблії. Саме так ми й повинні діяти. Хоч би як нам боліло, необхідно видаляти кісту зла, хоч це твої батьки чи брати. Скоро ти зрозумієш, що ми шукаємо. Ти вже майже один із нас». Він поплескав мене по плечі й пішов зустрічати запрошеного оратора, якогось старого священника.
«Ти вже майже один із нас», – його слова досі відлунювали в мене у вухах. Я мало не вигукнув йому: «Я ніколи не буду таким», – але я був таким гарним актором, прикидався так добре, що майже став одним із них.
Я скликаю всіх вас, тварини, яких вполював. Скликаю вас саме в цю мить. Прийдіть до мене. Я потребую вашої сили. Моя мудрість походить від вас. Ваші тіла живили моє тіло, ваше життя – моє життя. Ваша кров – це моя кров. Ваші шкури укривали мене. Ваші кістки – це моє знаряддя. Ми ділили ніч і день, холод і тундру, рівнини й ліси. Дихали одним повітрям, разом поверталися до сонця. Я відібрав у вас життя, священне життя. Тепер потребую ваших душ. Я скликаю вас. Вийдіть із похмурого барлогу смерті й прийдіть до мене. Мені потрібні ви всі, щоб не бракувало нікого. Ви – мої провідники.
Я загубився. Я не знаю, де я і хто цей вовк, якого переслідую. Я не хочу померти, заблукавши в пустках тиші. Тварини, яких я вполював, потребую вас. Скликаю вас, дайте мені вашу лють. Навчіть мене боротися з хуртовинами,
