очима насупилися, а маленькі рівні губи стислись у тверду лінію. Ефект цієї суворості дещо псувало те, що тепер вона сягала мені лише по плече, а в її волоссі заплуталися два листочки плюща.
– Даруйте, – сказав я і відважно вишарпнув їх із неслухняних темних кучерів. Вона забрала їх у мене, наче це було чимось важливим, і поклала на вершині стосу табличок.
– Де ж ти був усі ці місяці, коли так тебе тут бракувало? – забідкалася вона. – Наречена твого дядька прибула кілька місяців тому. Ти пропустив церемонію вінчання, весільний бенкет, танці та збори шляхти. Я тут напружую всі сили, аби побачити, що з тобою поводяться як із сином принца, а ти сидиш там, уникаючи всіх товариських обов’язків. А повернувшись додому, не приходиш мене відвідати, а крутишся по замку, базікаючи аби з ким, і одягнений, як мандрівний лудильник. З якого дива ти обтяв так волосся?
Дружина мого батька, колись болісно вражена, що він сплодив дошлюбного бастарда, змінила давню огиду до мене на агресивні спроби мене вдосконалити. Інколи це було тяжче витримати, ніж попереднє ігнорування. У цю мить вона натискала на мене:
– Ти не думав, що тут тебе чекають товариські обов’язки, важливіші, ніж волочитися з Баррічем та пильнувати коней?
– Мені дуже прикро, міледі. – З досвіду я знав, що з Пейшенс краще не сперечатися. Її ексцентричність полонила колись принца Чівелрі. У гарні дні вона мене розважала, але цього вечора буря її емоцій накрила мене з головою. – Певний час я нездужав. Не почувався достатньо добре, щоб подорожувати. А коли нарешті одужав, нас затримала погода. Мені шкода, що я пропустив весілля.
– І це все? Це єдина причина твого запізнення?
Вона говорила різким тоном, наче підозрюючи якусь огидну брехню.
– Так, – поважно відповів я. – Але я про вас думав. Маю для вас гостинці у своїх в’юках. Я ще не забрав їх зі стайні, проте завтра ними займуся.
– А що це таке? – спитала вона, цікава, як дитина.
Я набрав повні груди повітря. Відчайдушно прагнув опинитися в ліжку.
– Це такий гербарій. Невеликий і простий, бо це ламкі речі, а більш оздоблені не витримали б дороги. Ч’юрди не вживають табличок чи сувоїв для опису рослин, як це робимо ми. Натомість це дерев’яна скринька. Відкривши її, ви побачите воскові моделі рослин, забарвлені належним кольором і насичені потрібним ароматом, щоб легше їх вивчати. Написи, звичайно, письмом ч’юрдів, а все-таки думаю, що вам сподобається.
– Звучить цікаво, – сказала Пейшенс, а її очі засвітилися. – Не можу дочекатися, щоб їх побачити.
– Може, принести йому крісло, міледі? – втрутилася Лейсі. – На вигляд геть недужий.
– Ох, звичайно, Лейсі. Сідай, хлопче. Розкажи, на що ти хворів?
– Я з’їв якесь чужинське зілля, і воно дуже мені пошкодило.
От. Це навіть відповідало правді. Лейсі принесла мені стільчик, і я вдячно сів. Мене
