ковтка повернув мене до життя. Я тримав чашку обома руками, і мені вдалося поверх неї всміхнутися Пейшенс.
– Розкажіть мені, – почав я, і, всупереч моїй волі, голос у мене задеренчав, наче у старця. Я відкашлявся, щоб привести його до ладу. – Розкажіть, як вам тут велося? Так собі міркую, що поява в Оленячому замку королеви зробила ваше життя повнішим. Розкажіть мені про все, що я пропустив.
– Ох, – сказала вона, наче її вкололи шпилькою. Тепер настала черга Пейшенс опустити погляд. – Ти ж знаєш, що я з натури самітниця. І здоров’я часто мене підводить. Розваги допізна, танці та розмови змушують мене пізніше два дні відлежати. Ні. Я була представлена королеві та раз чи двічі сиділа біля неї за столом. Але вона молода, завжди зайнята, втягується у нове життя. А я стара дивачка, і моє життя заповнене власними інтересами…
– Кеттрікен поділяє вашу любов до рослин, – ризикнув я перебити її. – Ймовірно, вона б дуже зацікавилася…
Раптом я здригнувся всім тілом, а мої зуби зацокотіли.
– Я просто… трішки змерз.
Я попросив пробачення і знову підняв до губ чашку з вином. Ковтнув більше, ніж збирався. Мої руки затремтіли, а вино вилилося мені на підборіддя та на сорочку. Я підстрибнув, жахнувшись, а зрадницькі долоні випустили чашку. Вона впала на килим і покотилася, залишаючи слід криваво-червоного вина. Я знову різко сів і охопив себе руками, намагаючись опанувати тремтіння.
– Я дуже втомлений, – спробував я промовити.
Лейсі підійшла до мене з рушничком і витирала мене, доки я його в неї не відібрав. Сам витер собі підборіддя й зібрав більшість вина із сорочки. Але, схилившись, щоб витерти те, що розлилося, ледь не впав навзнак.
– Ні, Фітце, забудь про це вино. Ми самі приберемо. Ти втомлений і не зовсім здоровий. Прийдеш побачитися зі мною, коли відпочинеш. Я мала до тебе одну серйозну розмову, але вона ще одну ніч почекає. А тепер іди, хлопче. Іди до ліжка.
Я встав, вдячний за ласку відстрочки, та обережно відкланявся. Лейсі супроводжувала мене аж до дверей, а тоді стояла, неспокійно дивлячись мені вслід, аж доки я не дійшов до сходів. Я намагався йти так, начеб стіни та підлога не ходили ходором. Зупинився біля сходів, махнув їй рукою на прощання, а затим рушив угору. Здолавши три сходинки і зникнувши їй з очей, я зупинився, щоб спертися об стіну та перевести дух. Здійняв руки, щоб затулити очі від блиску свічок. У голові мені раз у раз паморочилося. Розплющивши очі, я бачив усе, наче крізь райдужний туман. Тож міцно їх заплющив і притис долоні до обличчя.
Я почув легкі кроки, що тихо до мене наближалися. Зупинилися за дві сходинки наді мною.
– З вами все гаразд, пане? – невпевнено спитав хтось.
– Я трохи перепив, – збрехав я. Звичайно, через вино, яке я вилив на себе, несло від мене як від пияка. – За мить покращає.
– Дозвольте, я допоможу вам піднятися сходами. Тут небезпечно спотикатися.
Тепер у голосі мого співрозмовника з’явилася нотка осуду. Я розплющив очі й глянув крізь пальці. Синя спідниця.
