для мене після того, як ти мене збезчестив.
– Я тебе збезчестив? – я схопився на ноги. Світ довкола мене хитався, а перед очима то все пливло, то спалахували іскри. – Як це? Як я тебе збезчестив?
Голос Моллі був тихим і спокійним.
– Вона сказала, що ти, очевидячки, здобув мої почуття, а потім мене покинув. Повіривши твоїм брехливим запевненням, наче колись ти зі мною одружишся, я піддалася твоїм залицянням.
– Я не… – Я здригнувся. – Ми були друзями. Я не знав, що ти почуваєш щось більше, ніж…
– Ти не знав? – вона звела вгору підборіддя. Я знав цей жест. Шість років тому йому на зміну прийшов би стусан мені в живіт. Навіть і тепер я здригнувся. Але, заговоривши, вона тихо промовила:
– Напевне, я повинна була чекати, щоб ти це сказав. Це ж так легко сказати.
Тепер настала моя черга відпарирувати:
– Це ж ти мене залишила навіть без слова прощання. Ще й не сама, а з цим моряком, Джейдом. Думаєш, я про нього не знаю? Моллі, я там був. Бачив, як ти береш його під руку і йдеш з ним. Чого ж ти не прийшла до мене, перш ніж від’їхати з ним?
Вона схопилася:
– Я була жінкою з перспективами. А тоді мимоволі стала боржницею. Думаєш, я знала про батькові борги і не переймалася ними? Ні, кредитори почали стукати у двері лише після його похорону. Я втратила все. Невже я мала прийти до тебе жебрачкою, сподіваючись, що ти зі мною поберешся? Я думала, що небайдужа тобі. Думала, що ти хотів… Прокляни тебе Ель, чого я маю тобі в цьому зізнаватися?
Її слова вдаряли мене, як камінці. Я знав, що її очі палають, а щоки почервоніли.
– Я думала, ти хочеш зі мною одружитися, хочеш, щоб ми мали спільне майбутнє. Я хотіла щось внести, не приходити до тебе без жодного пенні та без перспектив. Уявляла собі нас у крамничці, я зі своїми свічками, зіллям і медом, а ти зі своїм писарським умінням… І от пішла до свого брата в перших, щоб попросити позички. Він не мав грошей, але відвіз мене до Сілбея, щоб я порозмовляла з його старшим братом Флінтом. Я тобі казала, як це закінчилося. Я повернулася з рибальським судном, а за проїзд заплатила роботою – патрала та солила рибу. Повернулась у Баккіп, як побитий собака. Проковтнула свою гордість, того ж дня пішла до тебе й довідалася, яка дурна я була, як ти прикидався і мене обманув. Ти не Новачок, ти справді байстрюк. От ти хто.
Якусь мить я прислухався до дивного звуку, намагаючись зрозуміти, що це. Тоді збагнув. Вона плакала, хлипаючи. Я знав, що коли спробую підвестися і підійти до неї, то впаду навзнак. Або ж вона мене так ударить, що зіб’є з ніг. Тож по-дурному, наче справжній п’яниця, повторив:
– Гаразд, а що ж тоді Джейд? Чому тобі так легко було піти до нього? Чому ти спершу не прийшла до мене?
– Я ж тобі кажу! Він мій брат у перших, ти недоумку! – її гнів спалахнув крізь сльози. – Як маєш клопоти, то звертаєшся до родини. Я попросила в нього допомоги, а він забрав мене до сімейного господарства, щоб я там допомагала на жнивах.
Хвилина
