про ці вищі сфери. У дитинстві я бігав та грався серед скромних крамничок і моряцьких шинків, які стояли майже у воді.
Долаючи дорогу до цієї частини міста, я дійшов іронічного висновку, що і для Моллі, і для мене було б краще, якби ми ніколи не стали друзями. Я заплямував її репутацію, а коли далі виявлятиму їй знаки уваги, то зроблю її мішенню Регалової злості. Якщо ж мова про мене, то страждання, яке я відчував, вважаючи, наче вона з легким серцем покинула мене для іншого, було подряпиною порівняно з теперішньою кровотечею. Адже тепер я знав, що вона має мене за ошуканця!
Я виринув із цих похмурих роздумів, усвідомивши, що зрадницькі ноги принесли мене до дверей її крамнички. Тепер тут торгували чаєм і травами. Саме те, чого найбільше потребував Баккіп: чергова крамниця з чаєм і травами. Я задумався, що сталося з вуликами Моллі. Це змусило мене збагнути, що для Моллі відчуття втрати мусило бути вдесятеро, а то й у сотню разів гіршим. Я так легко погодився з тим, що Моллі втратила батька, а разом з ним засоби для життя і перспективи на майбутнє. Так легко прийняв зміну, що зробила її служницею в замку. Служниця. Я стиснув зуби і йшов далі.
Я безцільно тинявся містом. Попри свій похмурий настрій, зауважив, як сильно воно змінилося за останні шість місяців. Навіть цього холодного зимового дня було переповнене. Будова кораблів притягала більше людей, а більше людей означало більшу торгівлю. Мандри завели мене до таверни, де колись ми з Моллі, Діком і Керрі часто бували й ділилися найменшою порцією бренді. Зазвичай нам діставалося найдешевше ожинове бренді. Я сидів сам і мовчки пив своє мале пиво, але довкола мене працювали язиками, і я багато чого довідався. Не лише будівля кораблів привела до процвітання Баккіпа. Веріті скликав моряків, що мали служити на цих кораблях. На цей заклик відгукнулися численні чоловіки та жінки з усіх Прибережних герцогств. Когось привели сюди гнів і бажання поквитатися за рідних, убитих чи перекованих піратами. Інших манили пригоди та надії на здобич. А багато хто просто не мав жодних інших перспектив у спустошених містечках. Одні походили з рибальських чи купецьких сімей, мали морський досвід і знали морські премудрощі. Інші були колишніми пастухами чи фермерами зі зруйнованих сіл. Це не мало особливої ваги.
Усі вони прибули до Баккіпа, жадаючи пустити кров червоним кораблям.
Поки що багато з них мешкало в старих покинутих складах. Год, майстриня зброї з Оленячого замку, давала їм уроки фехтування, вибираючи придатних, на її думку, до служби на кораблях Веріті. Решті запропонують найнятися солдатами. Надмір людей переповнював місто і юрмився в заїздах, тавернах та харчевнях. Я чув також і скарги на те, що частина охочих найнятися на кораблі були втікачами із Зовнішніх островів. Їх вигнали з власної землі червоні кораблі, що тепер загрожували нашим узбережжям. Вони запевняли, що теж прагнуть помсти, але небагато мешканців Шести герцогств довіряли їм, а деякі міські крамниці відмовлялися їм продавати хоч щось. Це спричинило неприємне
