і зроби, перш ніж він заразиться якоюсь коростою. І перш ніж він надумає відкусити тобі другу руку.
Я ближче підійшов до клітки, посунув вовка якомога далі, і він зібгався зовсім у клубочок.
– На вигляд хворий. Господар лютуватиме, коли я його приведу, а собаки, розірвавши його, похворіють. – Я глянув на небо. – Шторм уже близько. Краще їдь собі.
– Один срібняк, хлопче. І забирай його.
У цю мить сойці вдалося витягнути засувку. Дверцята клітки розчинилися, і сойка плигнула на їхній край. Я випадково опинився між чоловіком і кліткою. Чув, як позаду мене вистрибують на верх клітки з голубами. Двері відчинено, – показав я крукові. Почув, як він б’є своїм жалюгідним пір’ям. Тим часом я підхопив підвішений до пояса гаманець і задумливо зважив його в руці.
– Срібняк? Я срібняка не маю. Та насправді це й несуттєво. Я саме зрозумів, що мені ніяк доставити його додому. Краще не купуватиму.
Сойки позаду мене злетіли вгору. Чоловік вилаявся і кинувся повз мене в бік клітки. Мені вдалося так поплутатися з ним, що ми обидва впали. Крук тим часом дістався дверцят клітки. Я вибрався з-під купця і схопився на рівні ноги, струснувши при цьому клітку, щоб страхом вигнати птаха на волю. Крук натужно бив крилами, але вони все-таки донесли його на дах сусіднього заїзду. Коли купець підвівся, крук знову розкрив потріпані крила і зневажливо каркнув.
– Пропала ціла клітка мого товару! – накинувся він на мене зі звинуваченнями, але я вхопив свого плаща й показав, що він порвався.
– Господар лютуватиме через це! – гукнув я і відповів на його гнівний погляд так само сердитим своїм.
Купець глянув на крука. Птах нашорошив пір’я, захищаючись від шторму, і побокував до димаря. Купець його ніколи більше не піймає. Вовк позаду мене раптово заскавчав.
– Дев’ять мідяків! – у відчаї запропонував купець. Б’юся об заклад, що цього дня він нічого не продав.
– Я ж тобі кажу, не маю змоги доставити його додому, – відповів я. Натягнув каптура і глянув на небо.
– Шторм уже тут, – сповістив я, коли почали падати густі мокрі пластівці. Буде огидна погода, надто тепло, щоб замерзло, надто холодно, щоб розтало. При денному світлі вулиці блищатимуть від льоду. Я відвернувся, щоб піти.
– То давай сюди ті кляті шість мідяків! – розпачливо крикнув купець.
Я, вагаючись, намацав і витягнув гроші.
– А доставиш його до мого помешкання? – спитав я, тимчасом як купець виривав у мене монети.
– Сам його неси, хлопче. Ти мене пограбував і знаєш це.
Він забрав клітку з голубами та горлицями і вкинув у візок. Порожня клітка з-під крука пішла слідом. Купець пустив повз вуха моє гнівне заперечення, зіп’явся на сидіння і труснув віжки коника. Стара тварина потягла скрипучого візка в густий сніг та сутінки. Ринок довкола нас порожнів. Усі поспішали додому, долаючи шторм, закутавшись у плащі й накидки, щоб захиститися від поривів сирого вітру та снігу.
– Що
