масті?
– З рудуватим волоссям, – неохоче виправив я.
– Гарні широкі клуби. Легко родитиме, – схвально сказав він.
Я послав йому гнівний погляд.
– Дякую, – відповів я крижаним тоном.
Він здивував мене, усміхнувшись:
– Лютуй. Це краще, ніж плакати над собою. Ну. Розказуй.
І я розказав. Ймовірно, більше, ніж розказав би у вояцькій кухні, бо тут ми були самі, бренді розігрівало мені горлянку, а довкола знайомий вигляд і запах його кімнати й роботи. Тут, як ніде в моєму житті, я був у безпеці. Мені здавалося, що можу безпечно відкрити йому мої страждання. Барріч не сказав ні слова, не робив жодних зауважень. Навіть після того, як я виговорився, зберігав мовчання. Я дивився, як він втирає барвник у вирізане на шкірі зображення оленя.
– От. То що я маю робити? – почув я свій голос.
Він відклав роботу, випив бренді і знову наповнив келих. Оглянув кімнату.
– Ти, звичайно, питаєш мене, зауваживши мій рідкісний успіх у здобутті чулої жіночки та купи дітей?
Гіркота в його голосі вразила мене, але, перш ніж я встиг зреагувати, він здушено засміявся.
– Забудь те, що я сказав. Зрештою, це було моє рішення, і зробив я його дуже давно. Фітце Чівелрі, а як ти сам думаєш, що ти маєш робити?
Я похмуро дивився на нього.
– Що стало головною причиною, через яку все пішло не так? – Коли я не відповів, він продовжив. – Хіба ти сам не казав мені, що залицявся до неї як хлопець, а вона вважала, що це знаки уваги дорослого чоловіка? Вона шукала дорослого чоловіка. То й не дмись, як вередлива дитина. Будь чоловіком.
Він випив половину свого бренді, а тоді наповнив обидва келихи.
– Як? – спитав я.
– Так само, як ти це робив деінде. Дотримуйся дисципліни, виконуй свої обов’язки. Не можеш з нею бачитися, так. Але, якщо я щось знаю про жінок, це геть не значить, що вона тебе не бачить. Пам’ятай це. Глянь на себе. Твоє волосся кошлате, як зимова шерсть поні, закладуся, що цю сорочку ти носиш цілий тиждень, а худющий, наче зимове лоша. Сумніваюся, щоб ти отак повернув собі її повагу. Підго дуйся, опоряджуй себе щодня і, во ім’я Еди, краще повправляйся, замість нудити світом у кордегардії. Постав собі якусь мету і йди до неї.
Я поволі кивав головою. Знав, що він має рацію. Але не міг стриматися від протесту:
– Але все це не допоможе, якщо Пейшенс не дозволятиме мені бачитися з Моллі.
– У дальшій перспективі, хлопче, йдеться не про тебе і Пейшенс. А про тебе й Моллі.
– І про короля Шрюда, – криво посміхнувся я.
Він запитально глянув на мене.
– За словами Пейшенс, чоловік не може присягнути королю та повністю віддати своє серце також жінці. «Не можна накласти два сідла на одного коня», – так вона мені сказала. І це жінка, що вийшла за короля-в-очікуванні та вдовольнялася часом, який він мав для неї.
Я простяг Баррічу полагоджений
