Він постачає, вони купують. За перший же місяць половина бомонду стала намазувати крекери «Чічіковською добірною».
А найкраще в усій оборудці те, розмірковує Нед, чимчикуючи з кошиком кав’яру під пахвою, що весь товар дістається йому, вважай, на дурняк. Це все одно що фасувати в шкарамарки повітря, а відтак продавати по фунту й десять шилінгів за штуку. Так, деяка собівартість наявна, це правда: він просто з удячності дає Ліаму й Шему по два шилінги за рибину, платить по пенні за дюжину теракотових слоїків із ярликами та по шість пенсів на день двійку вуличних хлопчаків, які вичавлюють і солять для нього продукт. Але ж це сущі сльози. У добрій рибині – від двадцяти до тридцяти фунтів[38] ікри, тож видатки у кілька там-сям витрачених шилінгів обертаються тридцятьма або й сорока соверенами. Неначе вві сні. Звичайно ж, сподіватися на те, що так триватиме довіку, не доводиться – і він це знає. Почнімо з того, що осетри нерестяться тільки два місяці на рік – у квітні й травні – тож скоро запаси їхніх зародків почнуть танути. Далі: Шем і Ліам рано чи пізно порозумнішають і зажадають більшої частки. Але наразі справи Неда Райза йдуть угору: у підкалитці знову не порожньо, а залізна скриня під ліжком його нового помешкання на Беар-лейн помалу перетворюється на срібну.
Цього конкретного ранку – пронизаного сонцем, пташиним співом і цвітом – Нед прямує спробувати щастя в деяких господах довкола площ Сохо та Берклі.
Вітер, що подуває з ріки, куйовдить перуку. Над головою пролітає чайка. «Ах! Славна штука – життя!» – думає він, простуючи з виглядом юного лорда, на якого по обіді чекає крокет. Але коли доходить до дальнього краю мосту, з ним трапляється якась раптова зміна. Скидається на те, що верховний бог корчів торкнувся його своєю кривою чарівною паличкою: члени коцюрбляться, язик висолоплюється, а в’язи – наче в розслабленого. Плечі обвисають, спина сутулиться, а негнучкі ноги човгають, немов дерев’яні. Тут додається тик під лівим оком – й ось його вже гне у три погибелі. Це напад? Судоми? Невралгія трійчастого нерва? Нед вдоволено посміхається, коли стривожені перехожі задкують від нього. «Ох!» – озивається він до них, жуючи язика і промовисто здіймаючи скалічену руку. «Ох!» – повторює, шкандибаючи вулицею, наче пес із перебитим хребтом. Усе це, звісно, частина плану, покликаного уникнути викриття – йому присвоєно кодову назву «Плащ-невидимка». Накладний ніс та окуляри, старомодне вбрання, тики й конвульсії, хода паралітика – та він же просто ще один каліка із заячою губою, офеня, що торгує риб’ячими яйцями. Сам Господь на Страшному суді не впізнає його у такому прикиді.
Він скособочено кривуляє вверх по Ґрейт-Джордж-стрит, пробирається крізь Сент-Джеймс-Парк, перетинає Мел, човгаючи й кульгаючи, мов сифілітик на останній стадії, як раптом чує голос, що гукає до нього з-за спини: «Неде Райз! Неде Райз! Піжди-но хвильку!»
Це Бойлз, сучий син, і його пика пашіє від поспіху й пійла.
– Неде, – пихкає він, підбігаючи. – Ми думали, шо ти копита відкинув. Втопився у річці. Ну й ну, коли я побачив, як ти отамо виходиш з-за рогу, то власним очам не повірив.
Той
~ 10–14 кг.
