здивованих пар очей проводили його до дверей. Він відійшов подалі, а потім відкрив конверт та прочитав той «рецепт».
«Шановний пан/шановна пані,
я сором’язливий констебль, якому нарешті вдалося знайти собі дівчину (і сподіваюся, сьогодні мені пощастить!). Проте ми поки що не хочемо дітей, у вас є щось від цього?»
Вільям щиро розсміявся, запхав пачку презервативів до кишені та пішов назад до відділка. Лише одна прикра річ спала йому на думку: якби тільки у нього й справді була дівчина!
3
Констебль Ворвік закрутив ковпачок своєї перової ручки з упевненістю, що він склав свій іспит на детектива з тріумфом, як би це назвав його батько. Коли він того вечора повернувся у свою квартиру у Тренчард-Хаус, його тріумф майже наполовину згас, а коли він вимикав світло перед сном, то був майже впевнений, що зганьбився, і тепер до скону віку патрулюватиме вулиці та ловитиме кишенькових злочинців.
– Як успіхи? – спитав черговий офіцер наступного дня, коли Вільям прийшов на чергування.
– Безнадійно провалив, – відповів Вільям, перевіряючи книгу чергувань. Вони з Фредом щойно повернулися з патрулювання Бартоном, єдиною метою якого було показати місцевим злочинцям, що в Лондоні ще є кілька поліціянтів, аби їх схопити.
– Ну нічого, спробуєш наступного року, – відповів офіцер. Якщо констебль Ворвік і мав намір страждати від невпевненості, офіцер точно не мав наміру рятувати його від цього.
Сер Джуліан точив ніж, аж доки лезо не стало таким, що об нього можна було порізатися.
– Шматочок чи два, синку?
– Два, будь ласка.
Сер Джуліан нарізав печеню, мов професійний різник.
– Отже, ти склав свій іспит на детектива? – спитав він Вільяма, передаючи йому тарілку.
– Дізнаємося тільки за кілька тижнів, – відповів хлопець, передаючи матері миску з брюссельською капустою. – Та я не надто оптимістично налаштований. Але ти будеш радий дізнатися, що я вийшов у фінал чемпіонату зі снукеру в нашому відділку.
– Снукер? – спитав батько так, ніби вперше чув про цю гру.
– Так, це одна з речей, якої я там навчився за ці два роки.
– То ти виграєш? – поцікавився батько.
– Навряд чи. Я змагаюся з фаворитом, який вигравав кубок останні шість років.
– Отже, ти провалив свій іспит, а тепер ще й збираєшся програти в цьому, як його…
– Цікаво, чому саме брюссельська капуста, а не бельгійська? – сказала Марджорі, намагаючись відволікти чоловіка та сина від чергової дуелі.
– Бо вперше її знайшли на околицях Брюсселя, і з того часу бельгійці називають її саме так.
– Ти як енциклопедія, – посміхнулася Марджорі й подивилася на доньку.
– А якщо ти склав цей іспит, – продовжував сер Джуліан, якого не вдалося відволікти питаннями етимології, – скільки часу має пройти, перш
