зі станції метро Сент-Джеймс-парк, перше, що він побачив, була фірмова трикутна вивіска Скотленд-Ярду. Він дивився на неї з побожністю та сторожкістю, як молодий актор дивиться на Королівський національний театр або художник, який вперше потрапляє до Королівської академії мистецтв. Констебль підняв комірець, щоб захиститися від пронизливого вітру, та приєднався до ранкової процесії офісного планктону.
Вільям перетнув Бродвей і попрямував до кварталу, в якому знаходилася Лондонська поліція, будівля у дев’ятнадцять поверхів, вкрита роками бруду та криміналу. Він показав своє робоче посвідчення поліцейському біля дверей і підійшов до рецепції. Йому посміхнулася молода пані.
– Я констебль Ворвік, мені призначено зустріч з командором Гоксбі.
Вона пробіглася ранковим розкладом і відповіла:
– О, так. Офіс командора знаходиться на п’ятому поверсі, у кінці коридора.
Вільям подякував їй і пішов до ліфтів, проте щойно він побачив натовп, вирішив піднятися сходами. Коли він дійшов до першого поверху з написом «НАРКОТИКИ», він продовжив свій шлях до «ШАХРАЙСТВА» на другому, «ВБИВСТВ» на третьому, і тільки на п’ятому його зустріла вивіска «ГРОШОВІ МАХІНАЦІЇ, ВИТВОРИ МИСТЕЦТВА ТА АНТИКВАРІАТ».
Він відчинив двері у довгий яскраво-освітлений коридор. Вільям не квапився, бо знав, що у нього є час. Краще прийти раніше на кілька хвилин, аніж спізнитися на хвилину, як казало Євангеліє від святого Джуліана. В усіх кімнатах, повз які він проходив, яскраво горіло світло. Боротьба зі злочинністю не має графіка.
Двері однієї з кімнат були прочинені, і Вільяму відібрало подих: він побачив картину, притулену до стіни. Двоє чоловіків та молода жінка уважно розглядали полотно.
– Дуже добре, Джекі, – сказав з помітним шотландським акцентом той з чоловіків, що виглядав старшим. – Твій особистий тріумф.
– Дякую, шефе, – відповіла вона.
– Сподіваюся, – сказав молодший чоловік, вказуючи на картину, – що це дозволить нам запроторити Фолкнера за ґрати щонайменше на шість років. Багацько часу ми витратили на цього виродка.
– Цілком з вами згоден, комісаре Хоган, – підтримав старший чоловік, а потім розвернувся і помітив Вільяма у дверях. – Вам чимось допомогти?
– Ні, дякую, сер. – Фред попереджав його, що поки Вільям лише констебль, він має звертатися до всього, що рухається, як «сер», і це завжди буде правильним рішенням. – Я лише зазирнув поглянути на картину.
Щойно старший чоловік зібрався зачинити двері, як Вільям додав:
– Я бачив оригінал.
Троє офіцерів обернулися, щоб подивитися на нахабу.
– Це і є оригінал, – трохи роздратовано сказала жінка.
– Це неможливо, – зауважив Вільям.
– Цікаво, чому ж? – спитав її колега.
– Оригінал висів у Музеї Фіцмолеан у Кенсингтоні, доки кілька років тому його не викрали.
