за Ґрейс та Вільяма, які раптом вибухнули спонтанними аплодисментами.
– Передавай командору Гоксбі мої вітання, – додав сер Джуліан, не звертаючи уваги на аплодисменти.
– Це останнє, що я зроблю, – відповів Вільям. – Я хочу справити гарне враження, а не заробити собі ворога на все життя.
– Хіба у мене така погана репутація? – зітхнув сер Джуліан, мов коханець, якому відмовили.
– Боюся, твоя репутація така погана, що кожного разу сама лише згадка твого імені у відділку викликає обурення, бо завдяки тобі той, хто має сидіти у тюрмі довічно, гуляє на волі.
– Хто я такий, щоб сперечатися з дванадцятьма шанованими чоловіками та законом?
– Ти, мабуть, не помітив, тату, – сказала Ґрейс, – проте жінки сидять серед присяжних з двадцятих років.
– Дуже жаль, бо я б ніколи їх не пускав у журі.
– Ґрейс, не слухай його, – сказала мати. – Він просто намагається тебе спровокувати.
– Отже, чемпіонкою якої програшної справи ти збираєшся стати? – спитав доньку сер Джуліан, глибше врізаючись у м’ясо.
– Право на спадщину, – мовила Ґрейс, відпивши вина.
– Чиє саме, дозволь спитати?
– Моє. Ти, може, і сер Джуліан Ворвік, баронет, проте коли ти помреш…
– Що, сподіваюсь, станеться не скоро, – додала Марджорі.
– …твій титул отримає Вільям, – продовжила Ґрейс, ігноруючи матір, – попри те, що я народилася першою.
– Який жах, – глузливо промовив сер Джуліан.
– Це не смішно, батьку, і я впевнена, що норми права зміняться ще за твого життя.
– Не можу собі уявити, щоб лорди пристали на твою пропозицію.
– А вони будуть наступними, бо щойно Палата громад зрозуміє, що справа в голосах, їхня священна цитадель впаде під вагою власної абсурдності.
– І що ти збираєшся із цим робити? – спитала Марджорі.
– Почнемо зверху, з королівської родини. Ми вже маємо підтримку пожиттєвого пера, який готовий передати законопроект про примогенітуру[2] в Палату. Цей законопроект надасть жінкам право наслідувати престол у разі, якщо вони народилися першими, а не поступатися своїм молодшим братам. Ніхто не припускає, що принцеса Анна буде гіршим монархом, аніж принц Чарлз. І тому є чудові приклади: Єлизавета I, королева Вікторія та Єлизавета II.
– Цього ніколи не трапиться.
– За твого життя, батьку, – повторила Ґрейс.
– Але, Ґрейс, ти ж ніби проти титулів, – здивувався Вільям.
– Так, проти. Але це справа принципу.
– Тоді я тебе підтримаю. Ніколи не хотів бути сером Вільямом.
– А якщо ти станеш комісаром і заслужиш його? – спитав батько.
Це змусило Вільяма замислитися та знизати плечима.
– До речі, тобі вдалося захистити ту бідну дівчину минулого тижня? – спитала Марджорі Ґрейс, щоб трохи згасити полум’я суперечок.
– Ні,
