ладні піти на вбивство. Особливо на таке, як це.
Валландер вирішив перегодити з темою загострених кілків та підпиляних дощок. Треба розглядати всі речі по порядку, у слушний час. Хоча б для того, щоб у своїй втомленій голові повкладати на місця всі подробиці справи. Рюдберг часто нагадував йому, що слідство – це своєрідний будівельний майданчик. Щоб робота йшла справно, треба додержувати порядку.
– Передусім треба зібрати якнайбільше даних про Гольґера Ерікссона і його життя, – наголосив Валландер. – Перш ніж розподілити завдання між вами, я спробую описати ймовірний перебіг подій.
Вони сиділи навколо великого круглого кухонного столу. У вікні було видно обгородження та біле пластикове покривало, що тріпотіло під вітром. Зодягнений у жовте, схожий на опудало Нюберг стояв і вимахував руками. Здавалося, що сюди долинає його голос із відтінком втоми та роздратування. Відомо, що це вправний і ретельний фахівець. Якщо вимахує руками, то є на те причина.
Валландер зауважив, що люди поступово зацікавлюються справою. Не раз і не два спостерігав він таке. Цієї миті слідча група розпочала пошук слідів убивці.
– Як гадаю, події розвивалися ось так, – почав Валландер. Говорив він повільно й ретельно добирав слова. – Після десятої ночі в середу або рано-вранці у четвер Гольґер Ерікссон вийшов надвір. Не замкнув вхідних дверей, бо мав невдовзі повернутися. Весь час він залишався в межах своєї садиби. Мав при собі бінокль, обладнаний, як виявив Нюберг, приладом нічного бачення. Ерікссон пішов стежкою до кладки, перекинутої через канаву. Очевидно, прямував до вишки, що на пагорбі, по той бік канави. Він цікавився птахами. Цієї пори, у вересні-жовтні, перелітні зграї тягнуться на південь. Небагато знаю про те, як вони відлітають і в якому порядку. Хтось колись мені сказав, що переважно це відбувається вночі й тоді летять найбільші зграї. Тому Ерікссон, взявши прилад нічного бачення, подався в пізню пору до вишки. Ступив на кладку, а вона зразу ж проламалася, бо хтось заздалегідь підпиляв дошки. Він звалився долілиць у канаву й настромився на палі. Там і помер. Якщо й кликав на допомогу, то все одно його ніхто не чув. Як ви зауважили, будинок стоїть на відлюдді. Недарма садиба зветься «Самотність».
Наливши собі кави з чийогось термоса, він повів далі.
– Ось так воно діялось, як гадаю. Ця справа викликає дуже багато запитань і дає на них дуже мало відповідей. З цього нам доведеться почати. Маємо розслідувати добре сплановане вбивство. Жорстоке і жахливе. Не знаємо його очевидних, ба навіть правдоподібних мотивів, не бачимо жодного виразного сліду, яким можна було б піти.
Стояла тиша. Валландер обвів оком людей за столом. Тишу порушила Анн-Брітт Геґлунд.
– Є одна важлива річ. Вбивця ані не гадав приховати сліди злочину.
Валландер кивнув. Якраз мав про це повести мову.
– Очевидно, йому йшлося про інше – діаметрально протилежне, – припустив він. – Цю страхітливу пастку можна розглядати як засіб залякування.
