засмагу?
– Зловмисник хотів не просто вбити, – наголосив він, – а ще й завдати болю. Ймовірно, Ерікссон висів на палях доти, доки смерть не звільнила його від мук. Ніхто, крім ворон, його не чув. Мабуть, лікарі згодом скажуть нам, чи довго він мучився.
Вони йшли далі.
– Хто ж на таке здатен? – гидливо скривилася Ліза Гольґерссон.
– Я не знаю. Знаю тільки те, що паскудно почуваюся.
На межі поля стояли й чекали їх змерзлі два журналісти і фотограф. Валландер привітався. Був знайомий з усіма ними. Запитально глянув на Гольґерссон, вона заперечливо крутнула головою, тож сам Валландер коротко виклав суть справи. Журналісти спробували були розпитувати, але він застережливо підніс руку, і ті відійшли.
– Маєте репутацію кваліфікованого криміналіста, – похвалила його начальниця. – Цього літа я розпізнала ваші здібності. У Швеції не знайдеться поліційного відділку, в якому не хотіли б бачити вас своїм співробітником.
Вони зупинилися біля її автомобіля. Відчувалося, що це щира похвала, але Валландер був дуже втомлений і не спромігся на підхожу відповідь.
– Робіть усе на свій розсуд, – вела далі Гольґерссон. – Якщо чогось потребуватимете, то скажіть, і я відповідно розпоряджуся.
Валландер кивнув.
– Побачимося за кілька годин, – відповів він. – Треба виспатися – як вам, так і мені.
Повернувшись близько другої ночі до своєї квартири на вулиці Маріяґатан, Валландер зготував кілька бутербродів і з’їв їх за кухонним столом. Тоді пішов до спальні й улігся на нерозстелене ліжко. Він наставив будильник на п’яту ранку.
Усі зібралися на місці о сьомій годині, на сірому світанку. Метеоролог сказав правду: дощ закінчився. Натомість знявся холодний вітер. Поліцаям, що залишилися вночі на місці вбивства, довелося разом із Нюбергом сяк-так зміцнювати кріплення пластикового покриття, щоб його не зірвало вітровієм. Тож коли настала раптова зміна погоди, Нюберг лютував на її примхливих богів. Найближчим часом не передбачалося дощу, тому покриття зняли. Тепер Нюберг та інші експерти працювали в канаві, нічим не захищені від кусючого вітру.
Їдучи на місце злочину, Валландер узявся обдумувати план слідства. Про Гольґера Ерікссона нічого не відомо. Його статки можна було б вважати мотивом злочину, але вже з самого початку така версія викликала великий сумнів. Гострі бамбукові кілки в рові говорили іншою мовою. Валландер не розумів їх і не міг збагнути, куди вони вказують, але вже наперед непокоївся, що доведеться стати перед чимсь таким, що неможливо осягти здоровим глуздом.
Як завжди, коли голову обсідали сумніви, він подумки звернувся до Рюдберга, старого поліцая, свого колишнього наставника. Без цієї опіки та науки був би з Курта Валландера такий собі сірий пересічний нишпорка. Сам так вважав. Рюдберг помер від раку чотири роки тому. Валландер здригнувся від думки про швидкоплинність часу. І замислився про те, як повівся би Рюдберг у цьому випадку. «Терплячість, – снувалася думка. – Старий наголосив би на ній – на цій серцевині своєї
