відступив на крок. Підступила нудота.
Згодом Курт скаже, що це видовище було чи не найжахливіше з усього побаченого в житті. А за довгі роки поліційної служби довелося надивитися на багато чого такого, що очі б не бачили.
А тепер він стояв, не зважаючи на струмені води, що затікали за комір, і не тямив, на чому спинився погляд. Перед ним маячіло щось чуже й несправжнє, ніколи й ніде не видане.
Було ясно одне – в канаві лежить мертвяк.
Присівши навпочіпки, Валландер обережно нахилився. Змушував себе дивитися. Канава була глибока, щонайменше два метри. У її дно забито кілки – загострені, наче списи. На них зависла людина. Тіло в кількох місцях пронизано цими закривавленими кілками. Жертва впала долілиць і нахромилася на ці палі. Ворони склювали шию. Валландер звівся. Дрижали ноги. Десь звіддалік долинав гуркіт автомобілів, дедалі голосніший. Мабуть, це їдуть перші патрульні з псами.
Він відступив на крок. Здається, ці кілки з бамбука. Добрячі вудлища з гострими, наче голка, кінцями. Судячи з того, що по той бік рову стежка йде далі, ці дошки, які тепер лежать на його дні, раніше правили за кладку. Чому вони зламані? Такі товсті дошки можуть витримати велику вагу. Та й рів неширокий, зо два метри, не більш.
Почувши гавкіт, Валландер подався до будинку. Почувався препогано. Було страшно. Убивство – це само собою. Але як його скоєно? Хтось устромив гострі палі в канаву. Людину пробито наскрізь.
Він зупинився й набрав повітря в груди.
У голові мигтіли картини подій минулого літа. Невже знову починається? Невже немає меж лиходійству в цій країні? Хто садовить старого діда на палі?
Він ішов далі. Біля будинку вже чекали два поліцаї з собаками.
Були там також Геґлунд і Ганссон – обоє в куртках із піднятими капюшонами.
Валландер ступив на мощене бруківкою подвір’я, і співробітники, глянувши на нього, відразу ж зрозуміли, що сталося лихо.
Валландер витер обличчя й пояснив, у чому річ. Голос зривався. Обернувшись, він тицьнув пальцем у зграю ворон, що повернулися, як тільки він відійшов від канави.
– Він там лежить, – мовив Валландер. – Мертвий. Це вбивство. Залучіть усю пошукову групу.
Співробітники чекали, що він скаже ще щось.
Не сказав.
Розділ 6
Двадцять дев’ятого вересня, у четвер, поліцаї вже в сутінках нап’яли протидощове покриття над місцем, де на дев’яти міцних бамбукових кілках застряло тіло Гольґера Ерікссона. Прибрано змішане з кров’ю багно, що лежало на дні канави. Через кошмарну роботу і впертий дощ оце місце вбивства стало одним із найпонуріших і найбридкіших, які траплялося бачити Валландерові та його колегам. Глина липла й приставала до чобіт, ноги спотикались об електричні кабелі, що в’юнилися на дні, а сліпуче світло прожекторів загострювало чуття разючої нереальності. Сюди привезли Свена Тюрена, і той опізнав чоловіка на палях.
