style="font-size:15px;"> З цими словами він хутко пішов. Хрещена мати пішла разом із ним, і фрау Елізабет зосталася сама. Вона була здивована і, якби в колисці не лежали два талери, а на столі не стояв торт, то вона подумала б, що все це їй наснилося. Вона сіла біля колиски, і, гойдаючи дитину, розмірковувала та придумувала всілякі чудові побажання. Спочатку вона хотіла зробити його багатим або красивим, або дуже сильним, або кмітливим і розумним, але у всьому завжди виявлялася якась заковика, і врешті-решт вона подумала: це старий, напевне, просто пожартував.
Уже стемніло, і вона задрімала, сидячи біля колиски, стомлена і від гостей, і від турбот і від своїх розмірковувань, як тут із сусіднього будинку долинула приємна, лагідна музика, така ніжна й мила, яку ще не видавала жодна музична шкатулка. Від цих звуків фрау Елізабет очýтилась, отямилася, і тепер знову повірила в сусіда Бінсвангера та його подарунок хрещенику. І чим більше вона думала, чим більше побажань з’являлося в неї, тим більше заплутувалися її думки, і вона не могла ні на що зважитися. Вона зажурилася, у її очах з’явилися сльози, аж тут музика стала затихати й завмирати. Вона вирішила, якщо не загадає бажання цієї ж миті, то буде пізно, і все пропаде.
Зітхнувши, вона нахилилася над своїм дитятком і прошепотіла йому на ліве вушко:
– Синочку, бажаю тобі… бажаю тобі… – і коли чарівлива музика вже зовсім затихла, вона злякалася й ураз проказала: – Бажаю тобі, щоб тебе любили всі люди.
Звуки тепер замовкли, і в темній кімнаті запанувала мертва тиша, а вона схилилася над колискою й плакала, сповнена страху та тривоги, й промовляла:
– Ах, я побажала тобі всього найкращого, що тільки знаю, але, можливо, що це все-таки не те, бо навіть, якщо всі люди полюблять тебе, ніхто не любитиме тебе так, як твоя матір.
Август ріс, як і всі інші діти. Він був вродливим русявим хлопчиком зі світлими, жвавими очима. Мати його голубила, і всі люди приязно ставилися до нього. Фрау Елізабет ще раніше помітила, що її побажання синочкові збувається, бо як тільки він зіп’явся на ніжки й став виходити на вулицю, всі люди, хто бачив його, вважали хлопчика красивим, жвавим і, як для дитини, винятково кмітливим. Усі подавали йому руку, заглядали в очі й виявляли свою прихильність. Молоді матері посміхалися до нього, а бабусі дарували яблука, а якщо він, бува, підло вчинить,[34] то ніхто не вірив, що це він міг так зробити, якщо ж заперечити це було неможливо, всі стенали плечима й промовляли: «На таке миле хлоп’ятко ображатися не можна».
До його матері приходили люди, яких притягував цей гарненький хлопчик, і якщо раніше її мало хто знав і мало хто шив у неї, то тепер замовлень стало набагато більше, ніж вона сама собі колись цього бажала. Їй і хлопчику жилося добре, і куди б вони не приходили вдвох, сусіди тішилися їм, привітно вітали і довго дивилися услід щасливцям.
Найбільше подобалося Августу гостювати в його хрещеного батька, який запрошував його іноді ввечері до свого будиночка. Там
…а якщо він, бува, підло вчинить… – аналогія з героєм казки Е. Т. А. Гофмана «Крихітка Цахес», якому приписували всі добрі справи інших людей.
