Валько покинув склеп і швидкими кроками попрямував до Морозів.
Василь Мороз ще не чув його настанов перед від’їздом.
4
Левко Вовк обережно відчинив двері лабораторії, готовий до того, щоб отримати нагінку за своє запізнення (у дворічної Анни-Надії лізли зубки, тому вони з дружиною цілу ніч не спали), але застиг вражений.
Замість того щоб у такий час вже працювати, у чому не переставав кожного разу наголошувати професор Франц Екснер, співробітники сиділи за столами і… не відривали очей від газет, яких тут було багато. Здивований Левко вже готовий був зробити висновок, що професора сьогодні не буде – як-не-як сімдесят п’ять років, – але тут саме з-за однієї з газет виникла голова Екснера.
– Доброго дня, Лео! Запізнюєтесь ви сьогодні! Пропустили найголовніше! – з докором сказав професор.
– Що пропустив? – не зрозумів Левко. – Хтось випередив нас?
Він мав на увазі наукові дослідження, над якими вже другий рік працювала їхня лабораторія.
– Ви не читали вранішніх газет? – здивувався Екснер, і очі всіх присутніх відірвались від свого заняття і втупилися у Вовка.
– Не маю такої поганої звички, – зізнався Левко. – Вільного часу зранку майже немає, доводиться читати, снідаючи, а останнім часом у газетах пишуть таке, що аж ніяк не сприяє спокійному перетравленню їжі.
– Отут ви маєте рацію, Лео! – згодився професор. – Сьогоднішній матеріал залишив би неперетравленим увесь ваш сніданок.
– А що сталося?
– Вчора в Мюнхені наш співвітчизник спробував здійснити державний переворот!
– Хто? – не зрозумів Левко.
– Такий собі Адольф Гітлер з Лінца.
– Мій земляк! – озвався з-за крайнього столу Ганс Керн. – Мій дід у дитинстві приятелював з батьком Гітлера Алоїсом – у ті ще часи, коли вони обидва жили у Лінці і той носив прізвище своєї матері Шикльгрубер. Потім поміняв його на більш милозвучне.
– А нам чого переживати? – здивувався Вовк.
(Проблема зі зміною прізвища зачепила і його. Місцевий університет ніяк не хотів приймати на роботу Левка Вовка, тому за рекомендацією професора Екснера він став Лео Вольфом.)
– Це вам, Лео, справді нема чого переживати, а так запроторять за ґрати нашого єфрейтора за спробу державного перевороту в іншій країні, що вийде він з неї не раніше, аніж вона розвалиться від старості, – пояснив професор Екслер. – Так, молоді люди, щось ми засиділися сьогодні! Дайте Лео газету, нехай швидко ознайомиться з останніми подіями, а самим за роботу.
Левко хотів було заперечити, що до перегляду преси у нього зовсім не тягне, але той-таки Ганс всунув йому в руки купу газет: мовляв, читай, начальство дозволило.
Левкові нічого не лишалося, як скористатися нагодою і якось заповнити прогалини у знаннях, що стосувалися навколишнього світу. Зазвичай його цікавили події з Польщі, але тепер він жив у Відні й, природно, не міг бути необізнаним
