вже не хотіла нікого бачити, але тут, як на біду, до хвіртки вийшла мати.
– На гульки пішла! – строго запила вона. – Нíчого сказати – знайшла собі кавалєра!
– Мамо, не починайте знов! – огризнулася дочка.
– А я і не починала! То наша дочка почала сама! В тебе нема ніякої поваги до батька. Хіба ти забула, що через Морозів натерпівся наш тато?
– Мамо, то всьо неправда! – пробувала заперечити Марія.
– То значить, твій батько і твій брат брешуть, а твій Василь каже правду? Господи, і нашо нам таке горе у сім’ю? Одна дочка зрекласьи родини, а тепер друга робит так само! Один Степанко лишивсьи!
Про Степана родина не знала нічого від того дня, як його зустрів під Замостям Роман Панас. Відтоді минуло три роки; що сталося з сином, ніхто не знав, але півроку тому Тома попросив Антона Гул-лу щось дізнатися. Той, певно, нічого конкретного не повідомив, тільки обнадіяв Білецького, що відтоді, як завершилася польська війна, ніяких великих битв Радянська Росія не вела, тільки в Криму, але переконав Тому, що ніхто не буде перекидати війська з півночі на південь, якщо там є достатньо своїх. Невідомо, чи переконали такі докази Тому, але Катерина якось одразу заспокоїлася. Просто вона хотіла вірити, що з сином усе добре, тим більше що материнське серце підказувало, що так і є.
А Марії просто набридло сперечатися. Вона мовчки пройшла повз матір. Марія важко зітхнула. Їй дуже хотілося, щоб дітям було добре, але у них на те була своя думка…
Серед тих, хто давав настанови майбутньому емігранту Василеві, не було Андрія Валька. Саме в ту хвилину, коли наймолодший Мороз прощався з Марією Білецькою, його шваґер заходив до склепу Гутманів. За стійкою саме стояв Моше. Появу такого нечастого відвідувача він зустрів звичною посмішкою, але з Андрієм у нього були непрості стосунки. Хоч розмова ще на початку проживання Гутмана в Перетині і була єдиною, все ж Моше не забував пересторогу, озвучену Вальком того дня.
– Давненько ви не заходили до нас, Андрію! – озвався Гутман. – Усе в трудах! Хоч не можу не похвалити вас – справа, котрою ви займаєтесь, потрібна. Повірте моєму досвіду!
Моше Гутман належав до кооперативу торговців, і навіть одного разу це врятувало його від банкрутства.
– Так, роботи багато, але то потрібне діло! – згодився Андрій.
– То, може, щось хочете купити? – з готовністю запитав Гутман.
– Та ні, не нині!
– Якщо не маєте пєньонзи[3], то я можу дати в борг!
– Ні, не треба, а саме через борги я і прийшов до тебе!
– Борги? – здивувався Гутман. – Щось я не пригадую, щоб давав у борг крам[4] Валькам!
– Нам – ні! Але половина Перетина купує у тебе крам у борг!
– А що поганого я роблю? Моше розуміє, що не всі зараз мають пєньонзи, а як і мають, то вже завтра вони будуть простим папером. От і віддаю крам просто так, але записую до зошета.
Від польського pieniądze – гроші.
Товар.
