Галицька сага. Примара миру. Петро Лущик
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Галицька сага. Примара миру - Петро Лущик страница 7
Саме тоді до неї у віденському ресторані підсів молодий елегантний чоловік, який представився референтом Начальної Команди УВО Петром Баковичем.
Про розбіжності у поглядах Петрушевича та Коновальця щодо подальших методів боротьби – а тоді це дійсно були лише розбіжності – Ольга Басараб знала і, хоч працювала з першим Євгеном, все ж схилялася до підтримки другого. Про це, певно, знали в оточенні Коновальця, тому жінка не здивувалася, коли колишній сотник Галицької армії запропонував їй співпрацю. Вона полягала не в інформуванні керівника УВО про уряд ЗУНР, як Ольга побоювалася, але у збиранні інформації там, куди закине її доля і воля Диктатора. Ольга Басараб чесно справлялася з покладеними на неї завданнями, тому й не здивувалася, коли перед від’їздом з Відня їй повідомили, що у Львові її зустрінуть.
Інакше вона не могла. Не могла просто так кинути все, чому присвятила своє не таке вже й довге життя, й вести спокійне життя добропорядного бухгалтера, чим і займалася всі ці роки. Дивно, але після того як з подругами з Пласту при Українських Січових Стрільцях вона створила першу жіночу чоту, на відміну від подруг, Ольга так і не вдягнула військового однострою. У валізі, з якою вона поверталася додому, лежав знімок, зроблений у Відні. Стрілець Галина Дмитерко, хорунжа Софія Галечко та Ольга Басараб. Дивною виглядала ця компанія: дівчата у чоловічих одностроях і… вона у модному одязі й капелюшку. Можливо, саме цей факт і став вирішальним у виборі Євгеном Коновальцем. Там, у валізі, лежав і хрест Бойової Заслуги третього класу, котрим посмертно нагородили її чоловіка Дмитра.
Вагон кілька разів штовхнуло, як зазвичай буває перед зупинкою. Найбільше Ользі хотілося почути повідомлення про прибуття поїзда українською, але натомість прозвучала звична польська фраза, котра повідомляла, що потяг Відень – Львів прибув на Головний двірець. Жінка зітхнула. Хтозна, можливо, коли б далекого вісімнадцятого року січові стрільці зуміли втримати цю споруду, сьогодні було б усе інакше? На жаль, цього вже ніхто не дізнається.
Але подавлений настрій, котрий не покидав Ольгу Басараб чи не всю дорогу, вмить вивітрився, коли через вікно вона побачила на пероні дві постаті – чоловіка та жінку. Вона одразу їх упізнала, хоч і не бачила декілька років. Напружено вдивляючись у вікна вагонів, на пероні нетерпляче переминалися з ноги на ногу її брат Северин та… подруга Стефа Савицька.
Вмить забулися всі неприємності. Ольга помахала їм через вікно рукою, отримала у відповідь не менш гарячі