за роботу я не переживаю! Бухгалтери потрібні всюди. Інше хвилює. Де жити? До брата йти не хочу. У нього своя сім’я, а те, що було п’ять років тому, вже давно польське…
Стефанія усміхнулася.
– Нашу квартиру пам’ятаєш? – запитала вона.
– На Висп’янського? Звичайно! Там… – Ольна хотіла сказати, що саме у їхній зі Стефою квартирі в будинку під номером тридцять чотири на вулиці Висп’янського вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Дмитром, але натомість лише мовила: – Гарні були часи!
А Стефанія Савицька, зробивши вигляд, що не помітила переміну в настрої Ольги, продовжувала:
– Так от, подруго! Я далі живу в нашій квартирі. Самій оплачувати дві кімнати дорогувато, вже хотіла навіть прийняти якусь компаньйонку, але Северин вчасно повідомив мене про твоє повернення. Я так розумію, він сказав то з певним наміром. Дійсно: куди дівати розніжену у різних посольствах віденську панянку? Не брати ж до себе!
Від таких слів Ольга засміялася. Вона оцінила дотепність Стефи, а та продовжила:
– То як бути з квартирою? Виручиш колєжанку чи давати в газету об’яву?
– Не треба нічого давати! Згадаємо нашу молодість!
Стефанія підвела Ольгу до таксі. Та з приємністю відзначила, що автомобіль нічим не гірший від подібних у Відні, навіть шофер сидів з таким поважним виглядом, наче чекав щонайменше цісаря. Але останній австрійський імператор Карл ось уже як півтора року помер, застудившись на теплому острові Мадейра, тому таксистові довелося задовольнитися обслуговуванням цих двох поважних дам і чоловіка, який саме з’явився у супроводі носія. Останній тягнув на візку три великі валізи.
Зрозумівши, що відсидітися не вийде, таксист крекчучи залишив кабіну і допоміг припасувати вантаж.
Северин Левицький розплатився з носієм і допоміг жінкам сісти у салон.
– Куди? – поцікавився таксист, вмикаючи двигун.
Северин запитливо подивився на сестру, але замість неї відповіла Стефа Савицькі.
– На Висп’янського.
Северин почекав, коли авто вирулить на дорогу, і лише потім запитав:
– Як там Відень?
– А що з ним станеться? – знизала плечима Ольга. – Стоїть байдужий до всього, що його не стосується.
Вона на мить замовкла і закінчила свою думку:
– Тобто до всього!
Ольга спостерігала за таким знайомим і водночас чужим містом. У неї склалося враження, що у Львові стало менше українства, ніж його було за Австрії, хоч і тоді було годі зустріти хоч якусь вивіску рідною мовою, лише німецькі, польські й жидівські. Тепер же лишилися самі польські вивіски. Можливо, десь на бічних вуличках і зустрічаються жидівські написи, але навряд чи українські. Львів перестав бути містом для українців, як того і хотіли у Варшаві.
Вгадавши думки сестри, Северин нахилився і тихо сказав:
– Завтра познайомлю тебе з однією
