про що ти? Професор далекий від політики, і ніякі гітлери його не хвилюють!
– Тоді чому?
Ганс Керн зітхнув:
– Коли ми зранку не відривали своїх очей від повідомлень з Мюнхена, професора хвилювало інше. З Берліна прийшла звістка, що його учениця Ліза Майтнер написала статтю про відкриття, над яким Екснер б’ється не один рік.
– А що тут поганого? – здивувався Левко.
– Поганого тут, ти маєш рацію, мало, але неприємне те, що зараз Ліза Майтнер працює разом з Отто Ганом, а його наш професор терпіти не може.
– Чому?
– У великих свої дивацтва. От доживемо до його років, станемо професорами і будемо дивитися ми з тобою один на одного крізь решітку якогось кристалу!
Левко уявив собі цей «поєдинок», і йому стало весело.
– Але нам це не світить! – заспокоїв його Керн. – До того часу всі відкриття вже будуть зроблені, і нам лише залишиться ковтати слюньки, згадуючи про ці роки.
А поки що вони ковтали слюньки, спостерігаючи, як на стіл ставлять замовлене. Левко почекав, коли можна буде приступати до вечері, й лише тоді запитав:
– А як там усе ж з тим вашим Гітлером? Щось я нічого не чув про нього раніше.
– І ніхто не чув! Як і я, він воював, але не в австрійській армії, а за Німеччину.
– Чому?
– Він, бачиш, вважав нижче своєї гідності воювати за цісаря!
– А чим йому не догодив Франц Йосиф?
– Я багато не знаю, але Гітлеру було не до вподоби, що доведеться служити разом з євреями.
Левко Вовк застиг з піднесеною до рота ложкою.
– А вони чим йому не догодили? – запитав він.
– Не знаю, щось особисте, – відказав Ганс. – Знаєш, Лео, мені здається, що треба тримати подалі сірники від цього хлопця з вусами і чубчиком!
– Ви гадаєте, що Гітлер вийде з тюрми?
– Та я здивуюся, якщо він узагалі туди потрапить! Німеччина, Лео, зараз дірява порохова бочка, оточена фанатиками із запаленими сірниками. Найнебезпечніший ворог – це повержений озлоблений ворог! А німці саме такими є!
– Але ж ви… ми також переможені! – обережно заперечив Левко Вовк.
– А ми ніколи не мали таких великих амбіцій, як Німеччина! Залишили австрійцям Австрію – і то добре! Від нас же практично нічого не забрали. Тироль не рахую! А у Німеччини забрали багато. Один Рур чого вартий!
Левко бачив, що ця тема неприємна земляку Гітлера, тому непомітно переключився на нейтральну тему, тим більше що краєм ока помітив, як двері відчиняються і всередину входить уже літня людина у пальті, капелюсі і з широкою бородою. Левко Вовк внутрішньо напружився. Раніше йому не доводилося зустрічатися з прибулим, але він точно знав, хто це.
У «Кафе Централь» зайшов Михайло Грушевський.
Він зупинився у дверях, окинув поглядом залу, знайшов вільний столик і повільно попрямував у протилежний кінець
