припадком, щоби грати також інтересну роль, коли мене не було? Га?
– Мене приневолили до того поступку обставини! – відповіла я спокійно, незважаючи на його обиджаючий тон.
– Що, обставини! – загомоніла тітка. – Це значить іншими словами, що я тебе силувала? Ха-ха-ха! Гляньте на неї, мої кохані: переконайтеся самі, чи правдолюбні так виглядають! Говори, не спускай очей, ми переглянули уже всі твої махінації!
– Пригадайте собі, тітко, той вечір, той для мене тяжкий незабутній вечір! – сказала я і відвернула від неї погляд. Скільки я вже через неї і натерпілася, однак корити її при чужім чоловіці я ніяким чином не могла.
– Бачиш, – кликнула з лихою усмішкою, – що ти й сама не знаєш, що говориш! Невдячнице ти! Ніколи і до послідньої хвилини не хотіла ти розуміти, що я для тебе чинила. Тепер переконуюся, що викормила собі змію!
– Не гнівайтеся, поважна пані, – успокоював Лорден, – не гнівайтеся! Чи це варто! І задля кого? Я, – продовжував із їдким усміхом, – дуже й дуже рад, що ціла оця справа повернулася в інший бік. Хто знає, що було б ще скоїлося за кулісами, коли дещо змінилося в житті других людей! Я завсіди побоювався, особливо довідавшись…
– Чи маєте ще мені що сказати, тітко? – перебила я йому різко, відвертаючись від нього зневажливо.
– Чи не маю? – відказала глумливо. – Я позволю собі моє перше питання повторити, а то: що ти тепер собі думаєш? Що гадаєш із собою чинити? – Вона дивилася на мене многозначущим поглядом, а я зрозуміла її. Я не мала в її домі, як це вже і віддавна знала, тепер нічого шукати.
– Ще нині вечором вийду з вуйкового дому! – заявила я. – Через завтра остануся у панни Марії, а позавтра поїду до своєї нової пристані, т. є. до Ч. Там прийняла я місце товаришки в одної дуже поважної дами, вдовиці по лікарю. Мені остається тепер лише подякувати за все добро вуйкові і вам, тітко, та забратися до нового життя. Дальших обов'язків не маєте супроти мене.
Мені здається, що коли б земля була перед ними розступилася, не були би тим так налякалися, як моїми словами. Тітчине лице мов задеревіло, а довкола уст блукав безмисний усміх.
– Отже, так уладила собі життя! Ха-ха! Це не зла ідея і не без романтизму – не правда ж, Мілечку? Ти здивувався давно, а я в останнім часі навіть передчувала вже щось подібне, іменно коли зачула, що деякі особи рішилися зложити раз іспити… Впрочім, мені здається, що до цього ідеологічного рішення мусимо дати свій дозвіл, не так?
Вуйко сидів цілий час мовчки і курив люльку. Він був дуже заклопотаний моїм поступуванням супроти Лордена, а зачувши тепер, що маю опустити його дім, зворушився сильно. Вийнявши люльку з рота, дивився на мене не то налякано, не то благаюче.
– Ну, що ж, Мілечку.
– Наталко! це, це… ти таки хочеш нас покинути?
– Не гнівайтеся, вуєчку, але я так рішилася. – 3 тими словами приступила я до нього і поцілувала його руки; наші погляди стрітилися.
– Ця постанова болить мене дуже;
