їм розповіли птахи? – припустила Дороті.
– А за Ходячими преріями лежать місця незвідані, – знову заговорив пастух, – там живуть чаклуни й лиходії.
– А якщо ніяких лиходіїв там немає? – засумнівався Чарівник. – Звідки ви знаєте?
– Поміркуйте самі, – заперечив пастух, – хіба добрі, веселі люди можуть жити в глушині, далеко від людей? Вони б давно вже подружилися з нами і визнали владу доброї Принцеси Озми, як це зробили всі інші жителі Країни Оз.
– У такому разі ми просто зобов’язані досліджувати ці дикі місця, якими б небезпечними вони не були! – вигукнув Чарівник. – Адже Озму викрав злодій, і шукати її серед добрих людей в густонаселеному краї безглуздо. Можливо, за Карусельними горами Озми й немає, але ми повинні в цьому переконатися!
Друзі погодилися з Чарівником, завантажили речі в Карету, попрощалися з гостинним пастухом і рушили в дорогу.
Гори-каруселі
Повільно просувалися друзі Ходячими преріями, раз у раз підіймаючись на пагорби та знову спускаючись униз. Але за всю дорогу так і не зустріли жодної живої душі. Чим далі вони йшли, тим похмурішим ставало довкілля. Після полудня на горизонті показалися невисокі гори. Гори як гори, нічого особливого й страшного. Широкі біля основи й загострені догори, вони, власне, й на гори-то не були схожі – так, пагорби. Але, підійшовши ближче, друзі зрозуміли, що саме про них попереджав їх пастух.
Першою це помітила Дороті:
– Дивіться, дивіться, вони кружляють, як карусель!
– Тому їх і прозвали Карусельними! – завважив Чарівник.
– От би покататися! Правда, вигляд у них не дуже приємний! – вигукнула Латочка.
Справді, зблизька гори виглядали страхітливо. Вони зі скреготом оберталися, одні за годинниковою стрілкою, інші – проти, і куди не кинь погляд, за однією гострою вершиною височіла інша, і так до самого горизонту. Підійшовши до обриву, що відділяв гори від степу, друзі зазирнули вниз, у бездонну прірву. Там, у чорній глибині, рипіли кам’яні колони. До вершини кожної кріпилося по горі, а основа губилася день в непроглядній темряві.
– Цю канаву так просто не перескочиш! – присвиснув Ґудзик.
– Лев перестрибне! – заперечила Дороті.
– Що? Стрибати через цю жахливу прірву? Ніколи! – з огидою пирхнув Лев.
– Пропоную повернутися, – втрутилася Дерев’яна кобилиця.
– Повністю підтримую, – кивнув Вузі.
– Даремно ми не послухалися пастуха, – підтакнув ослик Хенк.
Але інші не поспішали здаватися.
– Тільки б перебратися! На тому боці буде набагато простіше, – сказав Ґудзик.
– Треба щось придумати, – підтримала його Дороті, – шкода, що ніхто з нас не вміє літати.
– Ех, були б тут мої чарівні інструменти! – зітхнув Чарівник. – Дороті, а що це за пояс на тобі?
– Це? Чарівний пояс Короля номів.
