що краще відкласти розмову до того часу, коли вони залишаться вдвох.
– А нехай слухає!
– Ти все не так зрозуміла! – він знову напустив на себе незворушність. – Вони самі сплачують свій проїзд, і вони також вносять у спільну справу частину фінансів. Не одна ти маєш багатого родича.
Віолета стиснула кулаки.
– А щодо «трахатися», то в нас не буде інституту шлюбу, тому що він суперечить принципам вільної людини – це по-перше. А по-друге, справжніми вільними можуть стати люди, народжені від вільних людей, а це вже третє покоління. Ми зачинателі, ми батьки Свободи.
Із кожним словом в очах хлопця яскравіше розгорялися ті вогники, від яких у Віолети теплішало внизу живота й пересихало в горлі.
– Нам потрібні люди різних професій, у першу чергу – лікарі, а Катя медсестра, і ти бачила її форми, вона ідеальна для народження здорового покоління вільних людей.
На мить вогники пригасли, ніби ліхтарик потрапив у туман. Цей туман в очах коханця Віолета помітила ще вчора, коли, стоячи над Вадимом, знімала трусики.
Хлопець здригнувся, розігнав видимі тільки йому фантазії і знову подивився так, як міг дивитися тільки він.
– Але ти завжди залишишся єдиною в моєму серці. Ми розпочали благу справу, і я, і ти, і Катя, і навіть Вася. Ми жертвуємо собою для майбутніх поколінь, ти розміреним життям у затишку й заможності, я власним інтелектом, який міг би вигадати вакцину від раку, але змушений бігти від хаосу капіталізму, а Катя стане матір’ю в буквальному значенні слова. У кожного своя роль, але кожна роль однаково важлива й необхідна.
Віолета відчула, що потекла. Вона глянула на Василя й готова була присягнутися, що в нього встав. Дівчина підвелася, схопила Вадима за руку й потягла до вбиральні. У дверях вони зіштовхнулися з Катею й Мері, ті з розумінням підморгнули Вадиму, але Віолета залишила це без уваги. Вона затягла хлопця в жіночий туалет. Увіпхнула в кабінку й зачинила за собою двері.
Віолета сиділа на матраці й дочитувала рукопис. Над головою дивився вдалину Че Гевара, а Ленін-вовкулака вичікував чергову жертву. Вадим лежав поруч, занурюючись у простори Інтернету на старенькому ноутбуці. У кімнаті зависла майже ідилія, якщо не брати до уваги неприємного смороду від давно не праної постільної білизни, пилу по кутках і темної штори.
Дівчина відклала рукопис і зупинила погляд на одній із вирізок, що висіла на стіні. Це був проспект туристичної фірми. Багато яскравих квітів і заклик покинути все й відправитися на відпочинок. Чому цей плакат розміщено серед журнальних статей про Че Гевару й Кубу, Віолета не знала. Тут він був так само недоречний, як і вона – донька багатих батьків у брудній однокімнатці на старому матраці. Дівчина злякалася. Ще ніколи такі думки не відвідували її голову.
Вона почала мріяти про Свободу, коли розлучилися батьки. Це було ще в школі. П’ятий клас. Вона гралася ляльками. Таких ляльок не було ні в кого у дворі, а потім вона почула цей звук. Звук донісся з кухні. Ляпас. Хльосткий, дзвінкий. Немов ляскання хлиста. Віолета чула цей звук раніше, у цирку, коли на арені були поні. Тільки зараз у квартирі
