леді, вибачте мою нахабність, але так справи не робляться. Вам не потрібно зустрічатися. Я наполягаю на цьому, категорично. Я оформлю всі папери з вашим юристом, але ваша присутність небажана.
– Чому?
Суриков надув щоки, замахав маленькими ручками, намагаючись жестами підсилити своє обурення нерозсудливістю Віолети.
– Тому що це його витвір, це його чадо. Не можна, щоб автор із вами зустрічався, це…
– Ви боїтеся, що він почне згодом мені погрожувати? Соломахін напружився.
– Я не знаю, люди непередбачувані. Я не розумію, навіщо вам із ним зустрічатися?
– Мені цікаво подивитися на людину, яка написала ці рядки, він неначе я. Звичайно, не зовсім, але багато моментів майже списані з мене.
– Юна леді, це все літературні прийоми, узагальнення образу. Люди самі приміряють учинки героїв на себе, і чим більше таких подібностей, тим більше їм подобається твір. Йому вдалося описати свого героя саме так, що це зачепило вас. Йому плюс в умінні створювати персонажів, але та героїня – це не ви. І він вас не знає!
– Я хочу його бачити!
– Я можу дати вам його ім’я, зайдіть в «Однокласники», подивіться на нього, можете навіть поспілкуватися, але реальне знайомство категорично небажане!
– Тоді я відмовляюся.
Ігор Вікторович, слухаючи діалог дочки з редактором, був на боці останнього. У словах товстуна була раціональна зернина, чим менше вони знають одне про одного, тим менше шансів, що виникнуть якісь проблеми. Але зараз розмова зайшла в зовсім інше русло. Якщо дочка відмовиться від участі, то Соломахін знову залишиться ні з чим. Знову та сука, колишня дружина, скаже, що який він, у біса, батько, якщо не зміг організувати для доньки обіцяний подарунок. На це Соломахін не міг піти.
– У чому проблема? – подав голос Ігор Вікторович.
Редактор і дочка опустили голови, немов бешкетники, яких застукав вихователь.
– Це не правильно, – видавив із себе Суриков.
– Ви боїтеся за безпеку моєї дочки – це раз, із цим я згоден. Чи є ще вагомі причини, щоб заборонити зустріч?
Веніамін Павлович знизав плечима.
– Якщо я візьму її безпеку на себе й ви не будете відповідати за це, зустріч можна організувати?
– Зрозумійте, – почав редактор. – Це абсурдно, ми не диван і не мобільний телефон купуємо, ми купуємо інтелектуальну власність. Навіщо зайвий раз наступати людині на мозолі?
– Тоді зустріч буде! – поставив крапку Соломахін.
Суриков важко зітхнув і підняв свої маленькі долоньки догори, демонструючи капітуляцію.
– От і домовилися! Віолето, ми зараз будемо обговорювати цифри й нудні речі, тому ти можеш бути вільна, – Соломахін усміхнувся дочці.
Та кивнула, підхопила зі столу свою сумочку й залишила чоловіків.
Вася завжди багато пітнів. Спочатку в дитячому садку, потім на уроках фізкультури в школі, потім в інституті. Він звик пітніти. Але особливо він пітнів при спілкуванні з дівчатами. Таке
