вичерпалася. Він утрачав інтерес у її очах. Йому більше нічим її здивувати. У сім років – поні, у дванадцять – хлопчачий гурт, який увесь вечір співав тільки для неї. У шістнадцять – «порше» із правами, у вісімнадцять – власний магазин, двадцять – яхта. І от двадцять один. Батько був уже не потрібний. Він перетворювався на буркітливого старого, із яким потрібно зустрічатися раз на тиждень, обідати, слухати його докори, і все це заради того, щоб на кредитній картці залишався плюс. Утім, яблуко від яблуні.
– І все ж я хотів би почути твої побажання.
Чоловік чекав.
– Я не знаю.
Вона знизує плечима.
– Чогось же ти бажаєш?
Вона знову знизує плечима. Нудьга. Останнім часом батько її дратував. Вона не могла зрозуміти, чому всі бояться його. Цього майже старця із вічно незадоволеним обличчям і запальним характером.
Що він міг їй запропонувати? Черговий автомобіль або бутик? У людей купа грошей, а фантазії – нуль. Навіть нова модна фішка – перетворення на зірку – уже вважалася поганим смаком. У Віолети дві подруги записали свої перші альбоми й знялися в кліпі. Нудьга зелена. Тим більше, вона не вміла співати, а власного розуму вистачало на те, щоб не виставляти себе посміховиськом і не лізти в шоу-бізнес. Дівчина не бажала ставати черговою «звіздулькою» у стрінгах із багатим татом за лаштунками.
Вона прагла чогось свого. Але не банальний овочевий магазин або салон нібито італійського одягу. А щось нове, чого ще не було в місті. Вона прагла щось.
– Здивуй мене, – вона посміхнулася.
Ігор Вікторович здригнувся, на мить йому здалося, що перед ним сидить колишня дружина. Мороз неприємно защипав спину.
– Кондиціонер зменш! – спробував сховати переляк за лементом чоловік.
Охоронець, який сидів через столик, метнувся до кондиціонера.
– Я вже доїла! Тарілку перевіряти будеш? – знущалася дочка.
Чоловік стулив щільно губи, жовна затанцювали на його щоках.
– Ну, тоді поки – па-па.
Дівчина посміхнулася (копія матері, подумав Соломахін), підвелася й пішла до виходу. Ігор Вікторович роздратовано зім’яв серветку.
Він хотів її здивувати. Навіть не здивувати, а довести, що він кращий, важливіший за матір. За ту стерву, яку він так і не зміг зламати під себе. Бажав довести, що в цьому світі він може те, чого ніколи не зможе її мати. Ніколи. Чоловік оглянув зал. Ресторан був порожній, тільки його власна охорона напружено стежила за босом. Після зустрічі з дочкою Ігор Вікторович завжди залишався напруженим.
– Агов, – Соломахін свиснув круглолицьому охоронцеві й махнув рукою.
Той запитально тикнув себе пальцем у груди, розгублено глянув на напарника і, отримавши від боса стверджувальний кивок, підійшов до столика.
– Сідай.
Хлопець сів.
– Дружина є?
