все. За єдиним винятком – підкорити колишню дружину. Ця думка знову боляче вколола самолюбство чоловіка. Він голосно вдихнув повітря крізь зуби, підвівся та пішов до виходу.
Маленький товстий чоловік грайливо всміхнувся й розлив віскі по склянках. Лід у них давно станув. Гладка поверхня столу була присипана білим порошком, немов на столі вимішували тісто, а після – неохайна господиня погано витерла борошно. Більшість столів VIP-зони модного клубу були притрушені таким порошком. Унизу бухкала музика, а тут у кабінках люди перебували в інших світах, до яких вели білі доріжки й кольорові колеса.
Поряд із чоловіком сиділи дві дівчини. Одна – пухка блондинка у вечірній сукні з декольте, а друга – худа руда особа із завищеною самооцінкою й повною відсутністю грудей. Товстун обіймав блондинку за місце теоретичної талії і щоразу, коли дівчина прикладалася до склянки з віскі, гладив її величезні груди, що звисали до колін. Незважаючи на таку демонстрацію симпатії щодо блондинки, погляд чоловіка не відривався від іншої подруги. Пласка руда дівчина кидала в його бік презирливі погляди й лише фиркала.
– І ви реально можете нам допомогти? – скривилася руда.
– Звичайно, мої рибки.
Пітна долоня товстуна лягла на худу ногу рудоволосої. Та поморщилася, але руку не скинула.
– Ви не уявляєте, хто я у світі літератури, я бог… я…
– Літератури?! – стрепенулася худа й гидливо відкинула руку чоловіка.
Солодка усмішка зникла з обличчя товстого коротуна. Він напружився, прибрав руку з талії блондинки й здивовано закліпав.
– Літератури, – запинаючись, видавив він. – Я, Суриков Веніамін Павлович, головний редактор видавництва…
– Тобто ти не займаєшся кіно й кліпами?
– Я? Ні-і.
Блондинка ще не зрозуміла, куди хилить руда, але добре знала, що означає такий тон подруги – веселощі закінчені. Вона інстинктивно відсунулася від симпатичного товстуна, хоча не мала нічого проти нього та його щедрої випивки. Але ризикувати стосунками з подругою не хотіла.
– Даруйте, але ж я й не казав, що…
– Так якого ти, падло, руки розпускаєш? – заводилася рудоволоса.
– Я думав, я сподівався, що в нас взаємна симпатія, що ви, дами, не проти мого товариства…
– Тебе, сука, і з собаками не знайдуть! Лапати він мене здумав!
Дівчина розстібнула сумочку й засунула в неї руку Чоловік, не розуміючи, крутив головою й ледве чутно промовляв:
– Вибачте, то що я зробив не так? Я головний редактор, я можу вас прославити краще леді Ґаґи, я ж не відмовляюся від своїх слів… Куди ви дзвоните?
Руда піднесла телефон до вуха.
– Це звичайне непорозуміння, давайте все обговоримо. Навіщо нам ще хтось?
Блондинка не відпускала склянку з віскі.
– Це я, – відрапортувала в трубку дівчина. – У мене проблеми…
– Та які проблеми? Я все компенсую, мені не потрібен скандал…
– Так, тут один руки розпускає…
– Та
