все-таки Іван Іванович мав рацію, – подумала Ася, йдучи коридором, – коли лаяв мене за підбори, які видають «цок-цок» при кожному кроці. Іноді треба йти безшумно і непомітно».
Віталій Степанович зайшов до жіночої палати, де було кілька хворих. «Мабуть, менше за всіх постраждала ця дівчина-медсестра», – подумав лікар, підходячи до Даринки. Дівчина з пластиром на лобі та перебинтованими руками напівлежала в ліжку з книжкою в руках.
– Як почуває себе наша героїня? – усміхнувся Віталій Степанович.
Щоки Даші миттєво спалахнули рум’янцем, і вона, відчувши це, зашарілася ще дужче й опустила очі, приховавши їх довгими віями.
– Теж мені, скажете, – сказала вона, – знайшли героїню.
Віталій Степанович подивився на дівчину і дбайливо перепитав:
– І все-таки, як ви себе почуваєте?
– Нормально. Що зі мною може бути? Я ось про що хотіла запитати. Жінка померла ще до приїзду лікарів – це я знаю. Хлопцеві я намагалася допомогти, але, мені здається, травми не давали йому жодних шансів. Він теж загинув?
– Так. Було два трупи, але там дійсно були травми, несумісні з життям. Та ви молодець. Кажуть, ви боролися за їхнє життя до останнього?
– Принаймні, намагалася. А інші як? Як дитина?
– У дитини черепно-мозкова травма. Зараз хлопчик у реанімації, але його життю вже нічого не загрожує. Ви зробили диво, прямо вихоплюючи з лап смерті цих людей. Їм тепер доведеться все життя молитися за ваше здоров’я і святкувати два дні народження.
– А як чоловік, у котрого, як я припустила, був травмований хребет?
– Він теж буде вам зобов’язаний. У нього тріщини на хребті. Якби хтось підняв його і всадовив чи сам він підвівся в гарячці, то залишився б інвалідом на все життя. Ви правильно зробили, що поклали його на рівну поверхню й не давали йому рухатися.
– Мені допомагали люди з ринку. Сама б я з ним не впоралася – дуже великий, сильний і важкий. З ним була молода жінка…
– Його дружина.
– Шкода, що вона не вижила.
– Звичайно.
– А чоловіки, які були затиснуті в машині? Як вони?
– Нормальні післяопераційні хворі. Вам залишилося запитати, як ваш наречений, – сказав лікар і раптово відчув якісь ревнощі.
Даринка знов опустила очі й тихо запитала:
– З ним, сподіваюся, все нормально?
– Загіпсований і прикутий до ліжка, але на деякий час. До вашого весілля буде здоровий повністю і станцює чечітку.
– Яку чечітку? – засміялася Даринка. – Це ви вже навигадували. Льоша народився ведмедем, а вони, як відомо, не вміють танцювати.
– Не скажіть. У циган вони танцюють.
– Як танцюють? – запитала Даша і звела на лікаря свої сині, як глибокі озера, очі.
– На задніх лапах. Як іще?
Даринка знову засміялася, і Віталію
