style="font-size:15px;"> Інґіґерд обняла сестру й побігла східцями вгору, а за нею тут же помчала Ерейра.
На півдорозі Інґіґерд мало не збила з ніг батька, котрий якраз вийшов із зали й прямував у трапезну. Вона влучила головою йому просто в живіт. Відповідно Ерейра, котра ні на крок не відставала тепер від своєї господині, уткнулася мордою якраз їй між ноги. Дівчина, котра тільки ще хвилину назад реготала разом з усіма, не втрималася і пирснула в долоні.
– Ти куди так бігла, дитинко? – зупинив її Улоф і також засміявся розслаблено, трохи похитуючись.
– Ой, вибач, таточку! Я дуже стомилася сьогодні, йду спати, – все ще тримаючи руки біля обличчя, відповіла принцеса.
– У мене до тебе є важлива розмова. Твій полонений виявився київським князем. Але якщо ти втомлена, то йди у свою кімнату, поговоримо завтра вранці.
– Якщо потрібно, то можна й зараз, – швиденько мовила дівчина, вже жалкуючи, що сказала про втому. Так кортіло дізнатися, про що говорили батько з Ярославом, бо хоч вона і підслуховувала, та майже нічого не чула.
– Та ні, розмова почекає, іди відпочивай. Подорож до Одина вселила в тебе більше впевненості? – поцікавився конунґ.
– Так, я задоволена. З кожним разом мені все цікавіше. Уявляєш, він дає такі завдання, що іноді здається, ніби я в потойбічному світі, – прошепотіла йому на вухо Інґіґерд і додала: – І деколи боюся. Але Один навчив мене володіти собою, не відчувати страху, давати собі раду, що б не трапилось.
– Ну що ти, дівчинко моя, ти ж завжди була смілива! У тебе все буде добре, і ти станеш великою людиною! Я в цьому впевнений!
– Але ж знаю, що навіть із наймужнішими чоловіками таке буває. Просто треба швидко вміти себе опанувати, – ніби виправдовуючись, сказала Інґіґерд.
– Звичайно, і я, бувало, боявся дечого. Гаразд, ми завтра поговоримо, і ти розкажеш мені про все, що з тобою відбувалося за ці останні дні. А зараз іди відпочивати.
– На добраніч, таточку.
– На добраніч, – з любов’ю мовив Улоф і поцілував дочку в чоло.
Він так не хотів би відпускати її від себе кудись у далекий світ. Інґіґерд так тішила його батьківське серце, але що ж тут вдієш. Вона ж принцеса, та неабиякої вроди, і коли-небудь мусить вийти заміж за якогось короля. І його обов’язок – зробити так, щоб її доля була якнайщасливішою.
Улоф знав, що таке щастя. Для нього – це влада. Він умів правити народом, державою та вести успішні війни. То була його стихія. Будучи згустком волі, він нестерпно прагнув перемог.
Такою ж була й Інґіґерд. Вона вже змалечку вміло керувала людьми і діяла так, що всі навколо були щасливі. Он скільки лучників під своїм командуванням вже назбирала, їздить із ними навколишніми поселеннями, порядок утримує, зброєю володіє не гірше за будь-якого вікінга. Всі банди, які коли-небудь існували в тутешніх місцях, щезли невідомо куди.
Конунг розумів, що для повного щастя їй потрібне буде справжнє кохання, бо так є у
