Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Ґардаріка. Таємниця забутого світу - Вероніка Мосевич страница 12
– Ха-ха! Тямущий хлопчисько! Які ще в тебе можуть бути до мене умови? – вже зовсім як до сина, сказав конунг, знову примруживши око і лукаво посміхаючись.
– Віддай за мене свою дочку… – схвильовано видихнув Ярослав. Жилочка на шиї скажено пульсувала в очікуванні відповіді. Ще, здавалось, він ніколи так не переживав.
Ця неочікувана пропозиція вплинула на настрій Улофа зненацька. По очах помітив, яка внутрішня боротьба відбувається зараз у його душі.
– Котру? – в сум’ятті запитав він.
– Скільки б дочок у тебе не було, я хочу тільки одну, ту, яка мене полонила, – пристрасно сказав Ярослав.
– Я б залюбки… Тільки… Хлопче, ти трохи запізнився. Моя старша дочка Інґіґерд заручена з королем Норвегїї, Олафом ІІ, і незабаром має відбутися весілля. Отже, це неможливо, – затинаючись на кожному слові і знову наливаючи міцного напою, видавив із себе Улоф.
– Яке прекрасне в неї ім’я… – сказав Ярослав, сперши на руку свою голову, яка чомусь стала важкою.
– Авжеж, ця дівчина – мій скарб, – з гордістю виголосив конунг, високо піднявши кухоль.
– Батько колись давно вчив мене, що у світі немає нічого неможливого. Завжди можна щось придумати. Я остерігаюся давати тобі поради, але якщо дозволиш, то запропонував би одну.
– І яку ж? – з цікавістю запитав Улоф, наповнюючи знову кухлі та гикаючи від надмірного хвилювання.
– З нашої розмови я зрозумів, що в тебе не одна дочка. Отже, ти можеш видати за нього іншу. Тільки треба знайти причину, чому ти так вчиниш. Вихід завжди можна знайти.
При цих словах брови Улофа поповзли вгору. «Ого, куди сягнув! А цей хлопчисько далеко піде! І він таки має рацію. Причину й справді можна знайти, і я вже навіть знаю яку…» – мовчки розмірковував конунг, ухопившись руками за стіл. Пильно вдивляючись в обличчя гостя, він подумки високо оцінив його стратегічний дар.
– Зрозумій! Якщо Інґіґерд стане моєю дружиною, вона володітиме разом зі мною такою величезною країною, як Київська Русь. А це набагато більше, ніж Норвегія. І я тобі обіцяю, що зроблю все, щоб вона була щасливою, – пристрасно промовив Ярослав.
Цей аргумент був, напевно, найважливішим для чуйного батьківського серця конунга, бо він, схиливши голову на руку, подивився мрійливим поглядом на вогонь у каміні, і йому вже справді ввижалися багатство і розкіш, в яких житиме його донька, його маленька Інґа.
Вони ще довго говорили на різні теми… І така цікава була ця розмова. До кінця трапези стали найкращими друзями. Обнімалися і клялися один одному у вірності до кінця життя…
Улоф розмріявся і в думках понісся далеко-далеко. Уявляв собі вже, що Інґіґерд – княгиня. І вирішив усе-таки намовити її на цей шлюб.
«Якщо добре подумати, то ким був для неї конунг Олаф ІІ? Та ніким! Вона його ще взагалі не бачила. Ха-ха! Та й він також, хоча присвячував їй саги. А от Ярославові, видно по очах, припала до душі моя маленька