крапельки поту, хоча й було холодно. Серце почало подавати мені сигнали тривоги, які я, проте, не розуміла. Відчуття радості, що охопило мене перед тим, перемінилося тепер на неймовірну розгубленість.
Він раптом зупинив машину і подивився мені просто в очі.
Нікому не вдається збрехати, нікому не вдається нічого приховати, коли йому дивляться просто в очі.
І будь-яка жінка, що має хоч трохи чутливості, може прочитати в очах чоловіка пристрасть. Хоч би якою безглуздою вона могла здатися, хоч би якою недоречною була в часі й просторі. Я тут же пригадала слова рудоволосої жінки біля водограю.
Це було неможливо. Та це було правдою.
Ніколи, ніколи в житті я не думала, що по стількох роках він ще пам’ятає мене. Ми були малюками, мешкали поряд і, взявшись за руки, відкривали для себе світ. Я покохала його, якщо тільки маля й справді може збагнути суть кохання. Та це сталося дуже давно – в іншому житті, де простодушність ще тримає серце відкритим для найкращого.
А тепер ми вже були дорослими й відповідальними. Що в дитинстві – то в дитинстві.
Я знову глянула йому в очі. Не хотіла чи не могла повірити.
– Мені залишилася ще оця лекція, а потім будуть вихідні на свято Непорочного Зачаття. Маю поїхати в гори, – вів він далі. – І маю щось тобі показати.
Той блискучий чоловік, що розповідав про магічні миті, був тепер тут переді мною і поводився вкрай хибно. Занадто поспішав, був невпевнений, робив плутані пропозиції. Прикро було бачити його таким.
Я відчинила дверцята, вийшла й зіперлась на автомобіль. Задивилася на майже порожній проспект. Запалила сигарету й спробувала відволіктися від думок. Я могла би прикидатися, удавати, ніби не розумію, – могла спробувати переконати саму себе, що це й справді просто пропозиція друга дитинства. Можливо, він уже давно подорожує й почав губити орієнтацію.
А може, я перебільшувала.
Він вискочив з машини й присів поряд зі мною.
– Мені хочеться, щоб ти була на лекції сьогодні ввечері, – сказав він ще раз. – Але якщо не зможеш, я зрозумію.
Ну от. Світ зробив повний оберт і повертався на своє місце. Зовсім не те, що я собі думала, – він уже не наполягав, уже був готовий, що я поїду геть. Збуджені чоловіки так не поводяться.
Я почулася водночас по-дурному й полегшено. Так, я могла залишитися, принаймні ще на один день. Ми разом повечеряли б, може, й хильнули б трохи, – чого ніколи не робили дітьми. Це була добра нагода забути про дурниці, яких я навигадувала кілька хвилин перед цим, і зламати кригу, яка супроводжувала нас від Мадрида.
Один день не мав значення. Принаймні зможу розповісти що-небудь своїм подружкам.
– Окремі ліжка, – сказала я грайливим тоном. – І ти платиш за вечерю, бо я в своєму віці ще й досі студентка. У мене немає грошей.
Ми поставили валізи в номері, спустилися й пішки попрямували до місця, де мала відбутися лекція. Прибули зарано, тож зайшли до кав’ярні.
