– коли б мене вона не стосувалася, я б вмерла зо сміху.
– Май на увазі, – пробурмотів Чарлі, – довго це терпіти я не маю наміру.
– Потерпиш! Тепер ти слухняний, стерпиш що завгодно, – аона звернулася до Елейн; дівчина тремтіла. – Листи маєш від нього?
Елейн похитала головою.
– Брехня! Йди та принеси! Рахую до трьох. Раз…
Елейн хутко скочила й кинулася в іншу кімнату. Даяна рушила вздовж столу, не випускаючи її з поля зору.
– Швидше!
Елейн повернулася з невеличким пакетом, Даяна схопила його й кинула в кишеню блейзера.
– Дякую. Бачу, що їх берегла, мов зіницю ока. Сідай на своє місце, трохи побалакаємо.
Елейн сіла. Чарлі допив віскі з содовою й застиг, відкинувшись на спинку крісла.
– А тепер, – мовила Даяна, – я розповім вам маленьку історію. Історію про дівчину, яка одного разу вирушила на війну й зустріла там чоловіка – такого красивого й хороброго, що весь світ став догори ногами. Вона полюбила цього чоловіка, а він полюбив її, і всі інші чоловіки стали здаватися їй блідими тінями поруч з її коханим. Але якось його літак збили, і коли її улюблений прокинувся, вона ледве впізнала його. Сам він думав, що все як і раніше, але чоловік багато про що забув і повністю змінився. Дівчині стало сумно, вона зрозуміла, що більше йому не потрібна й – нічого не вдієш – доведеться з ним розпрощатися… Вона поїхала, і ще довгий час після цього не могла заснути, задихаючись слізьми – та коханий не повертався. Пройшло п’ять років. І ось до неї дійшли чутки, що він гине, а причина – та ж катастрофа, через яку вони розлучилися. Він забував найголовніше: те, якою прекрасною й гордою людиною був, про що мріяв. І дівчина вирішила, що має право втрутитися і йому допомогти, адже вона єдина знала все те, що він забув. Але було занадто пізно. Вона не могла достукатися до нього, бо тепер він слухав тільки грубих і вульгарних жінок – бо забулося майже все. І тоді дівчина взяла револьвер – дуже схожий на цей, що тримаю я, – і прийшла за тим чоловіком у квартиру жалюгідної, нікчемної дівиці, яка зробила з її коханого іграшку. Вона вирішила: або перевтілить його на того, що був раніше, або разом з ним помре й ні про що вже не шкодуватиме.
Даяна замовкла. Елейн засувалася на стільці. Чарлі сидів схилившись і ховав обличчя в долонях.
– Чарлі!
Різкий і чіткий оклик змусив його здригнутися. Він опустив руки й глянув на Даяну.
– Чарлі! – високим ясним голосом повторила вона. – Пам’ятаєш Фонтене, пізню осінь?
На його обличчі виразилося збентеження.
– Слухай, Чарлі. Слухай уважно. Не пропусти жодного слова. Пам’ятаєш тополі в сутінках, пам’ятаєш, як йшли через місто нескінченні колони французької піхоти? Ти був у синій формі, Чарлі, з цифрами на петлицях. Через годину назначили бойовий виліт. Згадай же, Чарлі!
Чарлі прикрив долонею очі і якось дивно зітхнув. Елейн сиділа випроставшись, її широко розплющені очі бігали й зупинялися час від часу то на Чарлі, то на Даяні.
– Пам’ятаєш тополі? – продовжувала
