машині Даяна подивилася на наручний годинник: наближалася північ, дуже вдалий час. Її заворожувало очікування відчайдушних, небезпечних пригод, усе, що оточувало – мерехтливі вивіски, блискавично швидкі таксі, зірки у вишині – дихало романтикою. Либонь, з численних перехожих, лиш вона заслужила на те, щоб пережити авантюру цієї ночі – першу з часів війни.
Різко звернувши на 49-ту Східну вулицю, вона почала розглядати будинки по обидва боки. Ось той, що треба:
з вивіскою «Елксон», широким порталом, звідки непривітно струменіло жовте світло. У вестибюлі чорношкірий юнак-ліфтер запитав її ім’я.
– Скажіть, що має забрати пакет із кіностудії.
Ліфтер з шумом включив панель виклику.
– Міс Рассел? Тут прийшла леді, каже, щоб ви забрали пакет з кіностудії.
Пауза.
– Он як… Гаразд, – він обернувся до Даяни. – Вона не очікувала на пакет, але віднести можна, – оглянувши її, ліфтер раптом спохмурнів. – Так у вас і немає пакета.
Нічого не відповівши, Даяна увійшла в кабіну, ліфтер ступив за нею та з черепашачою неквапливістю зачинив двері…
– Перші двері направо.
Даяна почекала, поки ліфт став спускатися, потім постукала. Її пальці міцно обхопили пістолет у кишені блейзера.
Стрімкі кроки, сміх; двері відчинилися, і Даяна рішуче увійшла.
Квартирка була маленька: спальня, ванна, кухня в рожевих і білих тонах, просочені ароматами тижневого приготування страв. Двері відчинила сама Елейн Рассел. Одягнена по-вечірньому, через руку перекинута смарагдова елегантна накидка. Чарлі Еббот лежав в єдиному м’якому кріслі й пив коктейль.
– Що в біса таке? – скрикнула Елейн.
Різким рухом Даяна зачинила за собою двері; Елейн, роззявивши рот, відступила.
– Доброго вечора, – холодно привіталася Даяна. Тут у неї в голові спливла фраза з забутого бульварного роману. – Сподіваюся, я вам не завадила.
– Що вам потрібно? Як тільки вистачило нахабства сюди заявитися?
Чарлі, проковтнувши язика, зі стуком поставив склянку на підлокітник крісла. Дівчата, не змигнувши оком, дивилися вовком одна на одну.
– Вибачте, – неспішно вимовила Даяна, – але, схоже, ви викрали мого кавалера.
– А я ж бо думала, що ви вдаєте з себе леді! – закипаючи, стрепенулася Елейн. – З якого дива ви вриваєтеся до мене, не спитавши й дозволу?
– Я у справі. Прийшла за Чарлі Ебботом.
Елейн задихнулася від обурення.
– Та ти з глузду з’їхала!
– Навпаки, голова в мене працює, як ніколи в житті.
Я прийшла за тим, що мені належить.
Чарлі невиразно скрикнув, але жінки одночасно махнули, щоб він замовк.
– Добре, – закричала Елейн, – владнаємо цю справу негайно.
– Я сама її владнаю, – відрізала Даяна. – З’ясовувати тут немає чого, та й сперечатися марно. Коли
