засинаючи разом зі світанковою зорею – вечірня сукня валялася на підлозі біля ліжка, коштовні камінці й шифон спочивали разом зі в’ялими орхідеями.
Рік поступово перейшов у літо. Нью-Йорк піддався моді на шелихвісток, спідниці стали коротшими, сумні оркестри виконували нові мелодії. На якийсь час краса Даяни скорилася цьому новому захопленню, як раніше увібрала в себе підвищений нервовий тонус військових років; втім, важко було не помітити, що Даяні не до вподоби залицяння, що попри її популярність, ніхто не асоціює її ім’я з якимось чоловічим прізвиськом. «Випадків» було чимало, та коли симпатія переростала в кохання, дівчина поспішала розлучитися з шанувальником раз і назавжди.
Наступний рік вилився в довгі ночі танців та курортні поїздки на Південь. Легковажність випарувалася й забулася; спідниці стрімко опустилися до землі, саксофони заспівали нові композиції для свіжого дівочого квіту. Більшість з тих, хто почав виїжджати разом із Даяною, вже вийшла заміж, інші навіть народили дітей. Але Даяна серед мінливого світу продовжувала танцювати під нові ритми.
На третій рік, вдивляючись в її свіже, гоже личко, люди не вірили, що вона була на війні. Молоде покоління вже співвідносило цю подію з туманним минулим, з предковічними днями, що жахали їх старших братів та сестер. І Даяна відчувала, що з останнім відлунням війни відімре і її юність. Тепер її майже не називали Даймондом Діком. Коли ж це якось і траплялося, то її погляд ставав дивним й розгубленим, мовби свідомість її не могла стулити докупи два уламки розбитого навпіл життя.
Минуло п’ять років, у Бостоні розорилася одна маклерська фірма, і з Парижа повернувся додому герой війни Чарлі Еббот – закоренілий пияк, мов рак на мілині.
Вперше Даяна побачила його в ресторані «Мон-Мієль»: той сидів за бічним столиком із пухкою, невибагливою на вигляд блондинкою з середнього класу. Поспішно кинувши вибачення своєму супутнику, Даяна попрямувала до нього. Чарлі глянув на неї, і в Даяни раптом підкосилися ноги: він змарнів і скидався на тінь, а його великі й темні, як і в Даяни, очі палали вогнем.
– Як, Чарлі…
Чарлі, похитуючись, встав, і вони потиснули один одному руки. Він буркотливо представив свою компаньйонку, та дівиця за столиком виразила своє невдоволення, змірявши Даяну крижаними кристаликами блакитних очей.
– Як, Чарлі… – повторила Даяна, – ти, виявляється, повернувся.
– Повернувся назавжди.
– Мені потрібно з тобою побачитися, Чарлі. Побачитися… якомога швидше. Не хочеш з’їздити завтра за місто?
– Завтра? – Чарлі кинув на біляву дівчину винуватий погляд. – У мене призначена зустріч. Завтра – не знаю. Може, якось цього тижня…
– Скасуй свою зустріч.
Приятелька Чарлі тарабанила пальцями по скатертині, а її очі нервово бігали по залу. Зачувши цю фразу, вона різко звернула погляд назад до столика.
– Чарлі! – багатозначно хмурячись, гримнула дівиця.
– Так,
