із старших людей забув таке слово, як «голодовка», чи таке словосполучення, як «чорний воронок»? Хоча вголос не можна було про те говорити, але Ксенчина голова була битком набита чутками чи не з самої колиски. Та ті напасті жили десь осторонь, й оскільки на дитячі питання з тямою ніхто нічого не відповідав, саме її особистий страх був якимось інфантильним. І саме ця подія подавала надію на те, що Васю хрестити в місті немає де і він зі своїми батьками швиденько поїде з Посульських берегів на береги його родимої річки Ками.
Ксенька з Валькою зганяли на майдан і пересвідчилися, що двері церкви зачинені щільно, і навіть хреста на горі даху вже немає. Люди казали, що там до війни височіли й сяяли золоті бані, і знесло їх бомбою. А тепер і хрест зник безвісти.
Валька засумував невимовно. На нього просто таки напала велика туга. Він не хотів мандрувати, сидів удома і вже зовсім скоро вивчився майже самотужки читати не по складах, а так само бігцем, як і мама. І Ксенька тому зраділа страшенно. Вона таємно сподівалася на миттєве перевтілення себе, читаючої по складах, на читаючу по-дорослому, звичайно, не без допомоги свого вірного товариша.
Але Валька захворів.
Тоді несподівано похолоднішало. Ну, буває ж таке й влітку: вітер змінить напрямок, і холод як ушкварить, так ушкварить. А брати якраз пішли бобирів на Сулі марлею ловити. Узялися за діло, як воші за тіло. Поганяли по мілководдю, пошаруділи водоростями біля берега, та не довго бовталися, бо одразу посиніли й вдарили дрижаками по безлюдній «водокачці» – так народ називав стихійний пляж нижче пристані. І з надією на смажену увечері картоплю без мініатюрних та смачнючих бобирів, рвонули на всіх випарах на гору, додому. І Валєрці – нічого, а Валька наступного дня вже горів.
Оскільки батьки мали бути на роботі, за хворим доглядав старший брат. Та Вальці стало вкрай зле, його теліпало-теліпало, і враз якісь величезні й гарячі руки потягли у страшезну прірву – хлопець втрачав свідомість. Валєрка перелякався в смерть і, не довго думаючи, помчав у залізничну лікарню за лікарем з дивним і величавим прізвищем Гора. А чому саме в ту лікарню? Та тому, що їхня мамка працювала в ОРСі, а цей магазин від ЮЖД. Ну щоб не напружувати мозок читачам абревіатурами, то ОРС – це «отдєл рабочего снабжения», ЮЖД – «южная железная дорога». Словом, лікар, якого величали доктором Горою, приїхав вже майже під вечір на бричці, запряженій вороною кобилою й гнідим конем, легко, не дивлячись на свою округлість з усіх боків, сплигнув зі східчика і вмить опинився біля Вальки. Він уважно дослідив хлопця на предмет дихання, сто разів прикладаючись фонендоскопом до гарячих як ковальня грудей і худющої спини.
– Горлишко, ай-я-яй! – какоє горлишко! – вигукнув дзвінким голосом, зазирнувши з допомогою чайної ложки хворому до рота. – Порошочєк… Сєйчас же…
Він дістав із кишені складальний ножичок, сів до столу і почав товкти якусь пігулку, за мить у нього в руках опинився папірець із порошком. І тут до кімнати зайшла Ксенька провідати хворого. У одній руці вона тримала ляльку-мотанку,
