Марго та сексот. Раїса Плотникова
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Марго та сексот - Раїса Плотникова страница 8
– А це ще навіщо? Ти хочеш на відьму вивчитися?
– До чого тут відьма? Я з тобою хочу поділитися страшною таємницею, а ти… Теж мені – друг до гроба!
Валька мовчки виконав чудакуватий ритуал і втупився в очі своєї повелительки.
– Учора до нас приходила якась страшенна тітка й кричала, що моя бабуся жила з врагом народа, і всі її діти й онуки враги народа. Уявляєш, це виходить, що і я враг народа? А бабуся Марія двері так широко розчинила, і сказала, що зараз не тридцять сьомий рік і щоб та тітка йшла геть звідси. І знаєш, шо я зробила?
– Здогадуюся… Я ж якраз учора в тебе свою нову рогатку забув.
– А ти не дурний, Валь! Ну не такий розумний, як я, але ж…
– А чим ти пуляла? І куди поцілила?
– Та не туди, куди цілила, бо я ж не навчилася ще так, як ти, та головне, що не промазала. А пульнула я іржавою гайкою. І летіла та тітка, як камінь у воду, тримаючись за своє широченне сідало. Тільки бабуся мене потім в куток поставила…
А тепер Ксенька й Валька спали на порозі в чудернацьких позах, а жінка обережно обминала їх, щоб бува не розбудити. Ну нехай собі посплять, допоки вона впорається з обідом, бо ці нескінченні черги то за цукром, то за хлібом забирають стільки часу, що можна було б гори звергати. Вона навіть ватянку підмостила дітям під спини, щоб їм зручніше було мандрувати у своїх малечих снах. Може, вони якраз там літають високо-високо… Бо хто ж не знає, що саме діти найбільше літають у снах?
Розбудив малих уже запах бабусиного борщу. Щоправда, ядучий запах, який ішов від керогазу, трохи його перебивав, але то таке – без того борщу не звариш. А страва таки була фантастичною, бо вже й молодої картоплі знайома тітка з Плютенців нарила для вчительки, і капусти свіжої та кропу бабуся в перекупок прикупила, тільки буряк і морква були з ями, яку у дворі називали «погрібом».
Прямо посеред двору жила-була глибока яма, у ній стояла драбина на сім щаблів і кілька дерев’яних діжок із засолами на самісінькому дні, праворуч – пічурка з картоплею, буряком, морквою, капустою. Ксенька туди зазирала, коли хтось із родичів лазив по овочі, їй здавалося, що та яма нескінченна і там є дорога на той світ. Ну, може, як у казці про Котигорошка. Льох манив Ксеньку, але страх не пускав далі дерев’яного зрубу. Навіть коли туди спускалася бабуся чи мама, дівчинці здавалося, що вони йдуть в іншу країну і можуть не повернутися звідти. Тоді вона ставала край обрамлення і весь час озивалася:
– Мам, а там дуже темно? Може, тобі ліхтарик треба?
– Темно, але не дуже… То восени треба ліхтарик, – мамин голос звучав загадково: приглушено і так, ніби мамі хтось заважає розмовляти.
Це лякало.
– А там немає ніякої великої дірки? – питала Ксеня.
– Якої ще дірки? Ну, пічурки є для картоплі…
– Та ні… Великої дірки, у яку б людина пролізла?
– Немає