мені схожою на Лілу – нервові гримаси та витріщені очі робили її геть негарною. А тоді вона вибухнула плачем.
Плач матері і сина розчулив мене, захотілося обох їх обняти, притиснути до себе, утішити. Я шепнула: можна мені ненадовго взяти його на руки? Вона кивнула крізь схлипування. Я забрала від неї дитину, притисла до грудей і знову відчула потік запахів, звуків та тепла, немов після розлуки життєва снага хлопчика знову пливла до мене, радісно й квапливо. Я ходила по кімнаті, бурмочучи якусь імпровізовану літанію, геть безладну, якесь довге, безглузде освідчення в любові. Диво сталося – Мірко заспокоївся й заснув. Я тихенько поклала його обіч матері, але мені зовсім не хотілося з ним розлучатися. Я боялася вертатися у свою кімнату, десь у мені таїлася певність, що я знов застану там Хуана, і мені хотілося залишитися тут.
Сильвія байдуже мені подякувала, крижаним тоном перерахувавши всі мої чесноти: ти розумна, усе знаєш, умієш викликати до себе повагу, з тебе вийде гарна мати, пощастить же твоїм майбутнім дітям. Я ухильно сказала, що мені вже треба йти. Але її враз охопила тривога, вона взяла мене за руку і попросила лишитися: він відчуває твою присутність, сказала вона, зроби це для нього, тоді він міцно спатиме. Я погодилась відразу. Ми лягли в ліжко, поклавши між собою дитину, і погасили світло. Але не заснули, а почали розповідати про себе.
У темряві ворожість Сильвії дещо розвіялась. Коли вона виявила, що вагітна, то відчула огиду, розповідала вона. Приховувала вагітність від чоловіка, якого кохала, і від себе самої, переконавши себе, що це минеться, як минає з часом хвороба, пройшовши всі стадії. Але її тіло реагувало, почав рости живіт. Сильвії довелося сказати про це батькам, дуже заможним правникам з Монци. Вони влаштували їй сцену, і вона пішла з дому. Але замість того щоб визнати, що вона місяцями очікувала якогось чуда, замість того щоб зізнатися, що ніколи не думала про аборт лише через страх перед болем, вона заявила, що хоче народити дитину, бо кохає чоловіка, від якого завагітніла. Він сказав їй: «Я тебе кохаю, і якщо ти хочеш цю дитину, то її хочу і я». Вона кохала його, він кохав її – у той момент вони обоє говорили серйозно. Але через кілька місяців, ще до того, як вагітність завершилась пологами, це кохання покинуло і його, і її – Сильвія гірко повторила це кілька разів. Не лишилось нічого, крім роздратування. І так вона опинилась сама, і якщо досі їй якось вдавалося викручуватися, то це заслуга Маріарози, яку вона дуже хвалила і говорила про неї з великим запалом: така здібна викладачка й вірна товаришка, так підтримує своїх студентів.
Я сказала їй, що вся родина Айрот варта захоплення, що я заручена з П’єтро, що восени ми одружимося. Вона імпульсивно бовкнула: шлюб мене жахає, родинне життя теж, ці звичаї вже застаріли. Відтак у тоні її раптом з’явився смуток.
– Батько Мірко теж працює в університеті.
– Справді?
– Усе почалося з того, що я записалася на його курс. Він
