style="font-size:15px;"> – Елена питає, які в нас справи.
Маріароза весело відповіла:
– Революція.
Тоді я іронічним тоном бовкнула:
– А на дозвіллі що робите?
Мені відповів серйозним тоном Хуан, ніжно трусячи стиснутим кулачком хлопчика Сильвії, яка сиділа поруч з ним:
– На дозвіллі ми до неї готуємось.
Після вечері ми всі сіли в авто Маріарози. Мешкала вона в районі Сант-Амброджо, у старій, дуже великій квартирі. Я виявила, що в одній з кімнат, де панував страшний безлад, венесуелець влаштував собі щось на кшталт майстерні. Він повів туди нас із Франко, щоб показати свої роботи: великі дошки, на яких майже з фотографічною точністю було зображено метушливі міські сцени. Але він геть зіпсував їх, поприбивавши до них тюбики з фарбою, пензлі, палітри, мисочки для терпентини, ганчірки. Маріароза дуже хвалила його, але зверталася вона передовсім до Франко, бо, схоже, його думка цікавила її найбільше.
Я нишком підглядала за ними, нічого не розуміючи. Хуан, безперечно, тут мешкав, як і Сильвія, яка невимушено ходила у помешканні, носячи на руках синочка на ймення Мірко. Спершу я було подумала, що художник та молода мати є парою, яка винаймає тут кімнату, але невдовзі мені довелося змінити думку. Венесуелець ставився до Сильвії всього лиш з неуважною ввічливістю, зате часто обіймав за плечі Маріарозу, а якось навіть поцілував її в шию.
Спочатку розмова точилася навколо Хуанових картин. Франко завжди був чудово обізнаним у візуальних мистецтвах і мав надзвичайно вигострене критичне чуття. Усі ми охоче слухали його, крім Сильвії, бо її дитина, яка досі поводилася дуже тихо, раптом розплакалася і ніяк не могла заспокоїтись. Якийсь час я сподівалася, що Франко відгукнеться і про мою книжку, я була певна, що він міг би сказати про неї щось розумне – хоча б щось схоже на те, що він трохи шорстко говорив про картини Хуана. Але про мій роман ніхто не згадав, і після того як венесуелець вибухнув обуренням, не оцінивши дотепної репліки Франко про роль мистецтва в суспільстві, поточилася розмова про культурну відсталість Італії, про політичну ситуацію після виборів, про поступове прогинання соціал-демократії, про студентів і поліційні репресії, про те, що тоді називали уроком Франції. Незабаром між обома чоловіками спалахнула суперечка. Сильвія ніяк не могла зрозуміти, чого хоче Мірко, вона то виходила, то верталася, то сварила сина, мов дорослого. Іноді вона кидала короткі репліки, не погоджуючись із чоловіками, і продовжувала носити хлопчика туди-сюди по довгому коридору або виходила в кімнату поміняти йому пелюшки. Маріароза розповіла про дитсадки, що їх організували в Сорбонні для дітей студентів, які страйкували, описала Париж у перші червневі дні, дощовий і холодний, де все завмерло через всезагальний страйк. Сама вона цього не бачила (їй, на жаль, вирватися туди не вдалося), але саме так описала все це її подруга в листі. Франко з Хуаном слухали її дещо неуважно, не забувши про свою суперечку, яка відтак розгорілася з іще більшим запалом.
Урешті ми, три жінки,
