Я побуряковіла і, не чекаючи кави, кивнула Джильйолі й пішла собі геть. Він весело крикнув мені навздогін: «Ти що, образилася? Облиш, вертайся, я ж пожартував!»
Невдовзі по тому я зустріла Кармен Пелузо. Мати звеліла мені піти до нової ковбасної крамниці Карраччі, бо там олія дешевша. Був пополудень, клієнтів не було, і Кармен обсипала мене компліментами. «Як тобі добре, – шепотіла вона, – для мене за честь бути твоєю подругою, це єдине, у чому мені пощастило в житті». Відтак сказала, що прочитала статтю Сарраторе, але тільки тому, що газету залишив у крамниці один з постачальників. Вона назвала її свинством, і її обурення здалося мені справжнім. А от її брат Пасквале дав почитати статтю з «Уніти» – дуже, дуже хороша стаття, і світлина чудова. «Та ти завжди чудова, – сказала вона, – хай би що ти робила». Від моєї матері вона дізналася, що я скоро вийду заміж за професора університету й оселюся у вишуканому помешканні у Флоренції. Вона теж збирається заміж, за власника заправки на трасі, але хтозна, коли це буде, бо грошей у них катма. Відтак, не зупиняючись, почала нарікати на Аду. Відколи Ада зайняла місце Ліли поруч зі Стефано, усе пішло шкереберть. Вона й у магазин приходить як хазяйка, лає її, звинувачує в крадіжках, попихає, наглядає за нею. Тому вона вже не витримує, хоче звільнитися й піти працювати на заправку до свого майбутнього чоловіка.
Я уважно слухала й згадувала, як ми з Антоніо хотіли одружитися і теж працювати на заправці. Я розповіла їй це, щоб розважити, але вона, спохмурнівши, буркнула: «Авжеж, аякже, можна уявити собі тебе на заправці, щастить же тобі, що ти забралася від цих злиднів». Тоді почала торочити щось незрозуміле: «Усюди така несправедливість, Лену, це вже занадто, треба з цим покінчити, бо неможливо терпіти». І, промовляючи це, витягла з шухляди мою книжку, обкладинка якої була погнута і брудна. Я вперше бачила свою книжку в когось із нашого району, і мене вразило, якими пом’ятими й темними були перші сторінки і якими рівненькими й білосніжними інші. «Я потроху читаю її вечорами, – сказала вона, – або коли нема клієнтів. Але я все ще на тридцять другій сторінці, у мене мало часу, тут усе доводиться робити самій, Карраччі тримають мене від шостої ранку до дев’ятої вечора». А тоді раптом лукаво запитала: «Далеко ще до непристойних сцен? Скільки мені ще читати?»
Непристойні сцени.
Через якийсь час я наштовхнулася на Аду, яка тримала на руках їхню зі Стефано доньку Марію. Після того, що мені сказала Кармен, я ледве здобулася на люб’язність. Похвалила дівчинку, сказала, що в неї гарна сукенка й милі сережки. Але Ада повелась непривітно. Заговорила про Антоніо, сказала, що вони листуються, що це неправда, ніби він одружився і має дітей, що це я задурила йому мізки й розбила серце. Відтак взялася за мою книжку. Запевнила, що сама вона її не читала, але чула, що це не та книжка, яку варто тримати вдома. І майже сердитим тоном зауважила: «А коли дівчинка виросте й знайде її, то що тоді? Вибачай, купувати її я не буду». Однак додала: «Я рада, що ти на цьому можеш
