своїм звичним приязним тоном спитав: «Чому ви так легко погоджуєтесь із тим, що цей еротичний епізод називають сороміцьким, та й самі так його називаєте перед слухачами?» І пояснив мені, що так робити не варто насамперед тому, що мій роман не можна зводити до того епізоду на пляжі, там є чимало цікавіших і кращих сторінок. Зрештою, навіть якщо епізод здається досить сміливим, то це лише тому, що його написала дівчина. Насамкінець він сказав, що гарна література не цурається відвертих описів, а справжнє мистецтво оповіді, навіть якщо воно виходить за межі пристойності, ніколи не є сороміцьким.
Я зніяковіла. Цей надзвичайно освічений чоловік дуже тактовно пояснював мені, що вади моєї книжки цілком простимі і я не повинна говорити про них так, ніби це смертні гріхи. Тобто я перебрала міру. Змирилася з короткозорістю публіки, її поверховістю. І я сказала собі: годі, не треба нікому підкорятися, варто навчитися не погоджуватися з читачами, я не повинна опускатися до їхнього рівня. І вирішила, що за першої ж нагоди поведуся суворіше з тими, хто згадає цей епізод.
За вечерею в готельному ресторані, яку замовила для нас прес-служба видавництва, я збентежено й зацікавлено слухала, як Тарратано цитував Генрі Міллера, доводячи, що пишу я цілком цнотливо, і пояснював, звертаючись до мене «люба дівчинко», що не одна талановита письменниця двадцятих та тридцятих років знала і описувала секс так, як мені поки що навіть не снилося. Я записала їхні імена у блокнот, а тимчасом замислилась: попри всі компліменти, цей чоловік не бачить у мені особливого таланту; в його очах я дівчинка, якій незаслужено випав успіх; він не вважає вартими уваги навіть ті сторінки, які приваблюють інтерес читачів, вони можуть обурити людей недосвідчених, але не його.
Я сказала, що трохи втомилася, і допомогла підвестися своєму співбесідникові, який забагато випив. Він був низеньким, із помітним черевцем шанувальника доброї їжі. Над великими вухами стовбурчилися пасма сивого волосся, на червоному обличчі вирізнялися вузькі вуста, великий ніс і жваві очі. Він багато курив, тому пальці були жовті. У ліфті він спробував обняти й поцілувати мене. Я пручалася, але відштовхнути його було нелегко, він не відступався. Запам’ятався мені доторк його черева і запах винного перегару. Мені й на гадку не спадало, що старший чоловік, такий пристойний, такий освічений, близький приятель моєї майбутньої свекрухи може поводитися так нескромно. Коли ми вийшли в коридор, він поспіхом попрохав пробачення, сказав, що забагато випив, і чимшвидше замкнувся у себе в кімнаті.
Наступного дня за сніданком, а потім всю дорогу машиною до Мілана він вельми натхненно говорив про період між 1945 та 1948 роками, який вважав найзахопливішим у своєму житті. Я відчувала в його голосі справжній смуток, який зник, коли він почав з таким же щирим ентузіазмом описувати нинішню революційну атмосферу, ту енергію, яка, мовляв, сповнює і молодих, і старих. Я повсякчас кивала головою на знак згоди, мене вразило те, як йому
