Тоні Ґлік і дивився «Ред Сокс» проти «Янкі».
– Куди це ви, хлопці?
– У гості до того новачка, – сказав Денні, – до Марка Петрі.
– Йо, – додав Ралфі. – Ми хочемо побачити його електричну залізницю.
Денні скинув на брата злим оком, але їхній батько не помітив ні паузи, ні натяку в інтонації. Щойно якраз відбив Даґ Ґріффін[75].
– Щоб не пізно додому, – промовив він неуважно.
Надворі, хоча сонце вже зайшло, в небі ще трималася вечірня зоря. Коли вони йшли через заднє подвір’я, Денні промовив:
– Мені б слід вибити з тебе нахабство, салаго.
–А я розповім, – самовдоволено відказав Ралфі. – Я розповім, навіщо ти насправді захотів піти.
– Ти дрібний гад, – безпомічно мовив Денні.
Поза підстриженим подвір’ям униз по схилу до лісу вела бита стежка. Будинок Ґліків стояв на Брок-стріт, а Марка Петрі – на Південній Джойнтер-авеню. Ця стежка була коротким шляхом, який заощаджує багато часу, коли вам по дванадцять і дев’ять років і є охота переходити Кроккетів струмок по каменях. Під їхніми підошвами похрускували соснові шпички і гілочки. Десь у лісі співала дрімлюга, а навколо них стрекотали цвіркуни.
Денні припустився помилки, розповівши своєму брату, що в Марка Петрі є повний набір пластикових монстрів «Аврори» – вовкулака, мумія, Дракула, Франкенштейн, божевільний професор і навіть Камера жахів[76]. Їхня мати вважала всі ці речі поганню, яка паскудить мозок, або чимось таким, і братик Денні моментально перетворився на шантажиста. Гнилий, авжеж.
– Ти гниляк, ти це розумієш? – промовив Денні.
– Розумію, – гордо відповів Ралфі. – А як це?
– Це, як коли ти зелений і липкий, як шмарклі.
– Пригнися, – сказав Ралфі.
Вони вже спустилися до Кроккетового струмка, який неквапливо дзюрчав у гравійному ложі, утримуючи на своїй поверхні легенький перламутровий відсвіт. За дві милі на схід звідси він зливався з Теґґартовим ручаєм, який своєю чергою вливався до Роялової річки.
Денні рушив через струмок по каменях, мружачись у гуснучому мороці, щоби бачити, куди ступає.
– Я тебе турну! – радісно крикнув Ралфі в нього за спиною. – Стережись, Денні, я тебе турну!
– Турнеш мене, а я тебе тоді турну на пливуни, сраченя, – відказав йому Денні.
Вони дісталися другого берега.
– Нема тут ніяких пісків-пливунів, – поглузував Ралфі, однак підсуваючись ближче до брата.
– Йой? – зловісно запитав Денні. – Лише кілька років тому один хлопець загинув тут у пливуні. Я чув, як за це балакали ті старші чуваки, що зависають біля крамниці.
– Справді? – перепитав Ралфі. З виряченими очима.
– Йо, – сказав Денні. – Його затягувало на дно, а він верещав і репетував, а потім рот йому забило піском з пливуна та й по всьому. Рааааггггггхххх.
– Нумо, – неспокійно промовив Ралфі. Було
«Boston Red Sox» та «New York Yankees» – команди Вищої бейсбольної ліги; Douglas Griffin (1947–2016) – гравець «Бостонських Червоних шкарпеток».
«Aurora Plastics Corporation» – заснована 1950 р. корпорація з випуску колекційних моделей автомобілів, літаків тощо, хоча найпопулярнішими її виробами є набори героїв кінофільмів студії «Universal».
